Futur-Extra/Розбита флейта
| Futur-Extra Розбита флейта |
Шугають авта ▶ |
|
Я зупинивсь на розі вулиць
на флейті граю кожну ніч,
а тротуари вуха щулять,
спадає зимний сніг.
І от підходе жінка у чорному,
на камінь схилилась ридаючи —
я заграв їй на флейті, що кожному
буває сонячно і мрячно.
І почав я співати про море,
що буває безмежно синьозоре,
про країну, де вічно тепло,
де ніхто від голоду не хлекле.
Де мати дитину гойдаючи
так омайбутнено дивиться на яблоню,
а вітер сукню зриваючи
її опещує радісно.
І почав я брехать онаївнено,
що буває холодно і жарко,
що після зими, завжди овеснянено
сонце цілує нас палко.
І тій жінці, що схилилась ридаючи,
я на флейті грав про кохання.
Вона ж поцілувала мене вдячно
і осльозила мої поривання.
І пішла вона кудись тихо,
а я граю на розі на флейті
і хтось показав мені противну пику
з зубастим реготанням на серці.
І почав я матюкатись тоді опоезенно,
що всі ви сволочі, як тумби.
А міліціонер слухав мене обезмеженно
і хукав — бо зимно — у руки.
Я підняв тоді свою флейту,
і почав бить кожного в морду,
аж доки не вибився до щенту
і не послав усіх к чорту.
І ображено ліг під афішу
і заплакав, що так зимно…
Тоді жулік показав мені пику
і ударив кулаком у спину.
А у ранці я пішов майданами
і грав про кохання на флейті,
і хотілось умерти під трамваями
на останьому сонеті.
І хотілось мені дуже їсти,
тоді заграв я про розкіш
і зібравсь такий великий натовп,
що навіть ніде сісти.
А вночі я зустрів жінку в чорному
на бульварі Тверськім проти Пушкина.
Вона офальшивено кожному
усміхалась опростітучено.
Тоді здійняв я флейту до неба
і ударив з розгону об камінь
і відчув, що навчитися треба
жити по вовчи з вовками.