20-40-ві роки в українській літературі (1922)/Павло Білецький-Носенко

20-40-ві роки в українській літературі
під ред. Олександра Дорошкевича
Павло Білецький-Носенко

Київ: Державне видавництво України, 1922

Павло Білецький-Носенко.

(Біографична основа).

Походження. Павло Білецький-Носенко походить із давнього козацького роду Носів, що займали вищі уряди у Прилуччині. У Прилуччині-ж народився й Павло Білецький-Носенко. Напевно невідомо, де виховувався Білецький-Носенко, але відомо, що він уступив до військової служби і брав участь у війнах за Катерини II.

Року 1798-го письменник кидає військову службу й оселяється в Прилуці, де був спочатку „штатним“, а потім „почесним доглядачем“ повітової школи. З цього часу починається його практична педагогична діяльність у школі та бурсі. Одночасно Білецький-Носенко складає багато творів на найріжноманітніші теми, напр. „Словарь німецьких письменників“, „Естетика“, „Основні властивості поезії й риторики“ і т. д. Написав він багато й українських творів: казок, байок, балад, поему-пародію „Горпинида“ на позичений сюжет, а також — спроби романа на українські теми, але частину з цього спадку видруковано лише в 70-х роках минулого століття; де-яку літературну вартість мають тільки його байки.

Року 1856-го Білецький-Носенко помер.

БАЙКИ.

1. Гуси.

2. Мудрець да старшина войськовий

ЗАВДАННЯ 1. Вкажіть особливості мови Білецького-Носенка (фонетичні, морфологичні та лексичні).

2. Порівняти переклад байки „Гуси“ з оригіналом Крилова і вияснити, наскільки вдало з художнього погляду зробив автор цей переклад.

ГУСИ.

(Байка Крилова).

Предлинной хворостиной
Мужик гусей гнал в город продавать;
И правду истинну сказать,
Не очень вежливо честил свой гурт гусиный:

На барыши спешил к базарному он дню
(А где до прибыли коснется,
Не только там гусям, и людям достается).
Я мужика и не виню,
Но гуси иначе об этом толковали
И, встретяся с прохожим на пути,
Вот как на мужика пеняли:
— „Где можно нас, гусей, несчастнее найти?
Мужик так нами помыкает
И нас, как будто-бы простых гусей, гоняет;
А этого не смыслит неуч сей,
Что он обязан нам почтеньем,
Что мы свой знатный род ведем от тех гусей,
Которым некогда был должен Рим спасеньем;
Там даже праздники им в честь учреждены!“
— „А вы хотите быть за что отличены?“
Спросил прохожий их. „Да наши предки“… — „Знаю
И все читал, но ведать я желаю:
Вы сколько пользы принесли?“
— „Да наши предки Рим спасли!“
— „Все так, да вы что сделали такое?“
— „Мы? Ничего!“ — „Так что ж и доброго в вас есть?
Оставьте предков вы в покое:
Им поделом была и честь;
А вы, друзья, лишь годны на жаркое“.

Баснь эту можно бы и боле пояснить.
Да что б гусей не раздразнить.

3. Порівняти байку „Гуси“ Білецького-Носенка з байкою Глібова на той-же сюжет і зробити висновки що-до художньої стійности байки.

ГУСИ.

(Байка Глібова).

День за горою погасав;
Затихло все в гаю густому;
Гусятник-хлопець заганяв

Од берега гусей додому,
Гукав їм: „гайда!“ і свистав,
Лозиною лінивих підганяв.
„Оттак ми дожились з дурною головою!
Оттак нас стали шанувать!“ —
Гельгочуть гуси між собою.
„Нам тільки й світа — мандрувать
Від хліва до болота
Та ще к тому така голота
Лозиною тебе жене, —
Я, мов, ота́ман — бійсь мене!
Де-ж вона в світі, правда тая,
Коли такеє діється з гусьми?
Забула, мабуть, доля злая,
Відкіль наш рід і що за птиці ми
Учені та розумні люде
Усюди славу рознесли,
Що наші прадіди — нехай їм легко буде —
Великий город Рим од ворога спасли“…
А хлопець слуха і сміється:
„Тривайте, прийдуть празники —
І ваша славонька минеться:
Хазяйка побере за вас коповики;
Поопадають ваші роги
Наперекір старовині,
Лежатимете ви на чиріні,
Між стравою задравши ноги“

Сказав-би байку ще не так,
Та мій язик примовкнуть мусить:
Буває, вискочить гусак,
Почне сичать та ще й укусить.

4. Вияснити місцевий український елемент у наведених байках, зазначити його цінність.

5. Чи всі наведені приклади можна назвати байками?

6. Звернути увагу на хід дії й оповідання в байках, на рухливість діалогів і зробити відповідні висновки.

7. Чи пощастило авторові створити рельєфні художні образи?

8. Стиль і мова автора.

Загальний характер. Автор називає свої твори „приказками“, „казками“, і це більше до речи навіть із сучасного погляду, бо байок-алегорій там менше, ніж звичайних оповіданнів, анекдотів, окремих випадків, то-що. „Приказки“ переказано занадто нудно, довго, з непотрібною деталізацією, без жвавого руху дієвих осіб. Художні образи Білецького (напр., лисиці, вовка, лева і т. ин.) мертві, малохудожні, без яскравих індивідуальних рис: через те вони не виділяються з сили инших, а всі зливаються в одну загальну пляму. Цьому сприяє й важка, прозаїчна мова приказок, що перейнята силою лексичних і стилістичних помилок проти основ української мови (запозичення з польської і російської мов, невдалі неологізми).

У байках Білецького мається багато мітологичного елементу, що він запозичив у попередніх байкарів. Так, перед нами часто виступають античні боги: Зевес, Феб, Юнона; античні герої, як Уліс (Одисей); з охотою використовує автор псевдо-слов'янську мітологію, що тоді визнавалася, і згадує Перуна, Позвізда, Святовіда, Пека.

Але поруч з цим у приказках Білецького виразно помічається бажання наблизити байковий сюжет до умов українського життя: дію він переносить на Україну, часто — на рідну йому Прилуччину, і малює українські національні типи — чумаків, селян, запорожців. Иноді він наслідує навіть стиль старих пам'яток, напр., у байці „Лев недужий да лисиця“, де лев пише такого універсала:

„Од льва… прийшли універсали,
В них пильно знаймовали:
Щоб весь звіриний рід,
З старших і козаків, з шляхетства і поспільства,
Прийшли до його вельможности посільства^[1]
В хоробі навістить:
Варуємо гетьманським нашим словом,
Що будуть посланці під нашим міцним кровом,
Не матимуть ніяких кривд“…
Підписан: власною гетьманською рукой
І за печаттю войськовой“.

Що до моралі байок та поглядів Білецького то він виступає перед нами людиною з антидемократичним складом думок. Перш над усе, він прихильник царату, бо „царі працюють для громади“, а всі инші верстви суспільства повинні задовольнятись своєю долею і не мріяти про зміну свого становища. Це, мабуть, стосувалося й до тодішніх крепаків; взагалі, до селян Білецький ставиться зневажливо, вживаючи таких епітетів: „мугирь“, „мужлан“, „жмудь“, „гевал“.

Отже байки Білецького-Носенка не особливо цінні ані з художнього, ані з ідейного поглядів; вони цікаві тільки тим, що виявляють бажання тодішніх українських письменників, продовжуючи працю Котляревського, використати українську мову для перекладу чужих творів і для створення на їх зразок своїх.

——————

↑ Посільства = Садиба, оселя

[1] Посільства = Садиба, оселя

[1]