20-40-ві роки в українській літературі (1922)/Євген Гребінка/Могилини родини
| ◀ Горобці да вишня | 20-40-ві роки в українській літературі під ред. Олександра Дорошкевича Євген Гребінка Могилини родини (Євген Гребінка) |
Грішник ▶ |
|
Ось чутка степом полетіла,
(На що то гріх не підведе),
Що у степу якась могила
Дитину швидко приведе.
Про диво сеє як почули,
То люде зараз в степ майнули, —
Старий і молодий к могилі знай іде.
Крий Боже, на́роду якого там зобралось!
Як об Іллі в Ромні!
Буцім там місце починалось.
Де не взялись міняйли й шинкарі
І підняли між себе галас;
Чумак із сіллю став, із дьогтем дьогтярі,
І красти бублики шатнули школярі,
Сластьони шкварились, сідухи цокотіли,
Про Лазаря старці під кобзу голосили,
„Холодний квас!“ — москаль меж на́родом гукав.
З нечев'я, а базар в степу як треба став.
Хрещений люд хоча гуляє,
Та на могилу все раз-по-раз позирає:
Чи швидко вродиться те чадо степове?
Могила-ж стогне, мов сопе, мов тяжко дише,
Боками сивими колише,
І з лиха на ввесь степ реве.
Народ дивується, да їсть, да п'є горілку.
Вже панський стадник Опанас,
Покинувши товар, що пас,
З кишені витягнув сопілку,
Та як утне московського бичка!
Підківки зараз забряжчали,
В кружку дівчата танцювали;
Москаль покинув глек та садить гоцака.
Аж ось — лулусь щось під ногами,
Загоготів якийсь підземний глас.
Базар утих, баби замовкли під возами,
Із ляку упустив сопілку Опанас,
І люде, хрестючись, баньки повитріщали.
Могила тріснула, і те дитя, що ждали,
На божий світ сусіль — як пить дало!
Та що-ж за чадо те було,
Що тільки гоміну меж нами наробило?
„Мабуть, підсудок?“ — Ні! — „Так лев?“ — Ні! – „Так мішок
З дукатами“ — Ні, ні! — „Так папорті цвіток?“
— Але ж! — „Так, з нами хресна сила,
Мабуть, вона полубіса вродила?“
— Не втяв! — „Так вилила козацького коня?“
— Ні, просто привела — руденьке мишеня.