Орлу схотілось попоїсти;
Піднявсь угору птичий царь
І вгледів відтіля, що край ставка овчар
Онучі прати мусів сісти,
Отара-ж попаски попхалась навмання.
Орлу се по нутру; зложивши моцні крила,
Опукою згори — аж вітром зашуміло —
Орел ушкварив на ягня;
Підняв його і геть потеребив за гору.
І треба-ж, що на сюю пору
Пило біля ставка дурне вороненя.
Страх полюбилося йому цареве діло,
І думає: „Чому-ж сього я не зроблю?
Да не ягня, а барана вхоплю!“
Дивлюсь, воно угору полетіло,
Да й пуць на шию барану,
І, кігті вплутавши йому у вовну білу,
Смикнулося нести; та ба! вага не в силу:
Баран важенький і орлу.
Воно вже стямилось, мерщій-би полетіло,
Так з шерсти вже не виплутає ніг.
Дурне моталося, поки овчар прибіг.
І, гарненько йому обскубши крила,
На іграшку дитині дав.
Мабуть, Господь так світ создав,
Що менший там не втне, де більший геть то зможе;
Що дядькові пройшло, ти не роби, небоже.
Щоб кри́лець хто не обчухрав!
|
