ґонта

ґонта

Ґонт, ту, м. ґо́нта и го́нта, ти, ж. Тесъ, гонтъ. Він у нашому селі церкву новим ґонтом обшив. МВ. I. 65. Дімок стояв, гонтою вбитий. Св. Л. 215, 216.

Словарь української мови / упоряд. з дод. влас. матеріалу Борис Грінченко. Берлін: Українське слово, 1924