ячмінь (слово)
ячмінь
|
Ячмі́нь, ме́ню, м. 1) Ячмень, Hordeum vulgare. ЗЮЗО. I. 125. — го́лий. Hordeum nudum. ЗЮЗО. I. 125. Звеліла мені мати ячменю жати. Чуб. III. 250. Мн. Ячме́ні, ячмена́. Ячмень на корню. Торік ячмена добрі були. Камен. у. 2) Воспаленіе сальной железки вѣка, hordeolum. Ум. Ячме́ник, ячме́ничок, ячміне́ць. Ячменик зійшов. АД. I. 54. А я житечка не жала, ячменичку не в'язала. Грин. III. 311. Оце у мене, брате, овесець.... оце.... ячмінець. Рудч. Ск. II. 134. Ячмінець во 2 зн. Грин. II. 318. Мил. М. 34.
- Словарь української мови / упоряд. з дод. влас. матеріалу Борис Грінченко. Берлін: Українське слово, 1924