Як совітська Москва звоювала Україну?/Мета московського воєнного походу проти України

Мета московського воєнного походу проти України.

Про головну мету московського походу на Україну можна було почути вже в перших днях совітської влади в Росії від одного з чільних учасників того походу Антонова, який був головним командантом московської совітської армії проти України. Він заявляє отверто:

„Треба було забезпечити звязок Петрограду з промисловими і хлібними районами, треба поширювати совітську владу на всю територію країни”…14

Перед виконавцями цього завдання виникла зараз же справа України, яка в їх очах ще зоставалася ні чим іншим, як все тим же хлібородним, вугляним та багатим сіллю і хлібом »юґом« Росії.

За кожним кроком наступу московських військ на Україну слідила пильно ціла Московщина. Вона відгукалася на кожний успіх московських полків. Воєнні успіхи тут розумів кожний як здобуття для Московщини хліба й інших харчів та вугілля з України — безплатно. Про хліб України, як про мету війни проти України, говорив отверто командант большевицької армії Антонов з другим командантом московської большевицької армії Муравйовом:

Ми будемо старатися витягнути з Полтавщини хліб для голодуючих центральних ґуберній півночі і для фронту“…15

Ніщо не спиняло його від »витягання« хліба з Полтавщини, хоч сам він признає, що »харчеве положення самого Харкова було дуже тяжке«. Для нього було важне дістати хліб для московської півночі. Про це він говорить зовсім безстидно:

Особливе значіння мала робота для викачування хліба з Катеринославщини. Негайно по установленні совітської влади в Катеринославщині туди виїхав з Петротраду тов. Серґо (Орджонікідзе)… Харчева робота закипіла на Катеринославщині. Для її ліпшого переведення спроваджено працівників з Москви і Петрограду. Зажадали окремих охоронних відділів для забезпечення харчевих валок у дорозі“…16

Уже з того видно, що треба було в українського селянства відбирати хліб силою, коли на це спроваджувано аж окремі відділи. Такто поводилося наше село з московськими совітами і їх післанцями на Україні, — хоч большевицькі аґенти тепер говорять, що то сам наш нарід установляв над собою большевицьку московську диктатуру. Про те, що та влада опиралася лише на московських баґнетах, говорить отверто Антонов у своїй телєґрамі до Серґо, який тоді вже приїхав до Катеринослава:

Ви мусите негайно назначити представників для харківської та полтавської ґуберній, котрі бралиби хліб з ґуберній по певному пляну… опираючись на узброєну силу, спеціяльно приділену з фронту, з Петербурга і Москви17.

У другій телєґрамі Антонова до совіту комісарів у Москві читаємо ще докладніше:

З харчами лагодимо. Можемо пустити не 50, але й 500 ваґонів, одначе залізниця Курськ–Москва перепускає всього по 114 ваґонів на добу, замісць звичайних 1400… Потрібні спеціяльні відділи для сіл, щоби при помочі бідних селян забирати хліб у богатих. Треба вислати такі відділи з Петрограду, Москви і фронту. Посилайте хлібних комісарів“…18

Все це викликає у Москві відповідні радісні настрої й надії — з приводу завоювання багатої кольонії. Ці настрої передає комісар А. Шліхтер так:

„…З радісною полекшою стрічав пролєтаріят Росії побіду червоних партизанів України.

— Україна нагодує!

Т. Пятаков (московський шовініст, що не признавав укр. народу. Прим. А. Ж.), який стояв тоді на чолі українського (совітського) правительства, повідомляє з Курська в телєґрамі на імя Лєніна:

„У занятих нами місцевостях найдено масу харчів і цукру…“

Одночасно колєґія Наркомпрода РСФСР в негайнім порядку обміркувала орґанізаційну сторону справи харчевих продуктів з України19.

Той самий московський комісар Шліхтер зовсім без обиняків говорив в однім своїм рефераті про відносини Москви до України:

Тепер я перейду до тої частини, котра для Москви має найбільше значіння… Мені ще лишається сказати про ці загальні вигляди, котрі ми маємо перед собою і на котрі ми можемо рахувати… Ви всі памятаєте, що коли Україна почала робитися совітською, з кожним днем поступу вперед Червоної Армії…, відлягало від серця. Здавалося, ось кінець усяким нещастям. Богата Україна, хлібна Україна — наша: не буде голодувати московський пролєтаріят.

…Отже, на що ми можемо направду рахувати, думаючи про Україну? Якби питання йшло про те, що взагалі Україна має, то очевидно можна булоб сказати, що ми тішилися — не даремно. Після найобережніших рахунків Україна має тепер надвишку 278 міліонів пудів. Ми ставимо собі завдання вибрати 100 міліонів пудів хліба, щоби розділити його примусовим розпаюванням по ґуберніях і повітах20“.

Очевидно, що Українська Народня Республика не боронила надвишки свого хліба і інших продуктів для Московщини. Навпаки, Україна виразно заявляла, що готова негайно відступити цю надвишку, але тільки в продажі за золоту валюту або взамін за потрібні для України товари. Українська влада, розуміється, не хотіла віддати плодів праці українського народу — зовсім даремно, як того хотіла московська большевицька влада. Для того в дійсности розпочала Москва війну проти України, щоби дістати сотні міліонів пудів хліба з України — даремно. Щоби той свій безстидний грабіж української праці прикрити якимбудь фіґовим листком, то при кожній нагоді говорили московські комісари про — голод у московських ґуберніях.

Названий нами большевицький командант московської армії на Україні Антонов, у своїх споминах говорить виразно про мету походу ще в таких словах:

Було ясно, що на випадок, колиб ми допустили скріпитись цему контрреволюційному рухові (Калєдіна на Доні) то він у сприятливих обставинах козачих областей мігби зовсім відрізати нас від Кавказу і бакинської нафти, позбавляючи совітський центр також вугля донецького басейну, заліза з Криворіжжа і хліба України…21“.

А ще виразніше говорить про це комісар Л. Троцький, в своїй пізнішій інструкції аґітаторам, що посилано їх на Україну:

„…так чи інакше, а нам необхідно повернути Україну Росії. Без українського вугля, заліза, руди, хліба, соли, Чорного Моря — Росія існувати не може…22“.

Досить ґрунтовну оцінку причин і цілей походу та наслідків його дає А. Свидерський в своїй статті під назвою »Что может дать и что уже дала нам Украина«:

…„Не буде помилкою припускати, що на Україні є тепер надвишка хліба біля 250–300 міліонів пудів. Але хліб це не одиноке добро України, котрим вона може помочи голодуючим північним і центральним ґуберніям… Україна і Дон завсігди занимали одно з перших місць на мяснім ринку… Накінець Україна може дати Совітській Росії цукор, цукорняні вироби, тютюн, овочі. По послідним рахункам, далеко не перебільшеним, Україна є в стані дати голодуючій півночі і голодуючому центрові ще до весни деяку кількість хліба, біля 200 тисяч пудів мороженого мяса, до 200 тисяч пудів сала, до 300 тисяч пудів сухих овочів, значну кількість бараболь, біля 7 міліонів пудів цукру, цукорняні вироби, пшоно… Часть продуктів із запасів, котрі можна було скоро реалізувати з України, вже вивезено в Совітську Росію…

Розуміється, що те, що вже дала нам Україна і що вона може дати в найближчий час, творить невелику часть тої кількости харчів, на котру має право(!) рахувати Совітська Росія. Головна харчева задача, що стоїть перед Совітською Росією на Україні, далеко ще не виповнена. Треба можливо найскорше і в можливо найбільшій кількости дістати з України хліба і мяса.

До виповнення цього завдання ми щойно приступаєм… Тимчасом виголодніла Совітська Росія більще чекати не може. Такі продукти, як хліб і мясо їй потрібні негайно… Тому мусимо признати правильність того кроку, котрий вже зробили рядом з орґанізаційними способами представники російського Компрода на Україні, кроку, який виявився в негайній орґанізації заготовок хліба через спеціяльно висилані експедиційні відділи23.

У цілій тій довгій балачці московського комісаря ми чуємо ясно й недвозначно, що ціла війна большевицької Московщини проти України ведеться виключно за хліб, цукор, мясо, вугілля, залізо, сало з України для Московщини. Ні разу там не згадується про те, що ця московська армія нібито йде визволяти »пролєтаріят« від буцімто буржуазної Української Центральної Ради чи від Директорії У. Н. Р. Ні! Між собою говорять московські комісарі не про долю пролєтаріяту на Україні і не про хліб для нього, а виключно про те, якби даремно забрати хліб з України окремими грабунковими (»експедиційними«) відділами. Яскравішого приміру брутального завойовництва трудно найти в історії! Очевидно, що цілу правду про війну проти України говорили й писали московські комісарі тільки для себе і для своїх комуністичних членів. Рівночасно для українських мас мали ці самі комісарі тільки слово брехні й баламутства, аби ці маси відвернути від оборони своєї землі, волі і плодів своєї праці від нахабного грабіжу Московщини.

При кінці цих матеріялів слід навести ще наказ Комісаріяту Військових Справ (тоді Л. Троцького) по занятті більшої частини української території в квітні 1919 р. Там говорилося також недвозначно про те, по що йшла московська большевицька армія на Україну:

Із України вивезено все, що було потрібно і нам тут нема що робити. Всі на оборону фронту над Волгою!24

Наведені матеріяли говорять так проречисто про мету походу московських большевиків на Україну, що їх не в силі викривити ніяка демаґоґія большевицьких прислужників серед Українців.


Ця робота перебуває в суспільному надбанні в США, тому що вона була вперше опублікована за межами Сполучених Штатів (і не опубліковувалася в США впродовж 30 днів) і була вперше опублікована до 1989 без дотримання формальностей в області авторського права США (поновлення і/або повідомлення про авторське право), а також вона була в суспільному надбанні в її країні походження на дату URAA (1 січня 1996 для більшості країн).


Автор помер у 1948, тому ця робота перебуває також у суспільному надбанні в тих країнах, де авторське право діє протягом життя автора плюс 75 років чи менше. Ця робота може бути у суспільному надбанні також у країнах з довшим терміном дії авторського права, якщо вони застосовують правило коротшого терміну для іноземних робіт.