Як раннім морозом побитії квіти…

Як раннім морозом побитії квіти…

Михайло Коцюбинський

Поезія

Як раннім морозом побитії квіти

Головоньку сумно додолу схиляють,—

Неначе тугою та горем повиті

Завчасу і марне навік пропадають,—

Так молодіж наша: зрости не успіє

Та по-молодецьки на світі пожити,

Дивись, а у нього волосся сивіє,

Поглянь, вже у нього і серце розбите.

З чого ж то на світі береться те лихо?

Що серце так гнітить, не дає нам жити?

Чого дні минають без діла, так тихо?

Чи ж то ми не вмієм мир божий любити?

Гей, де там! Змогли б ми гарячим коханням,

Зуміли б ми серцем і світ весь нагріти,

Знайшли би ми місце і чесним бажанням.

Так годі ж! Несила... Одно лиш — тужити.

Кругом нас неправда, горе і бідота,

Аж серце стискає від гіркої муки,

А поміч подати — даремна турбота.

Розв’язаний розум — так зв’язані руки.

Така-то сумная, дівчинонько гожа,

Людей на сім світі причина морочить:

Хоч як би там пишно не розцвілась рожа —

Зів’яне і зсохне, як робак підточить.