Як жив україньский народ/Татарске лихолїтє
| ◀ Суперечки з Московщиною | Як жив україньский народ Татарске лихолїтє |
Україна з Литвою ▶ |
|
А чужинцїв багато нападало на нашу землю: Авари, Угри, Жорки, Хозари. Упорали ся з сими — коли наскочили иньші степовики — Печенїги, а потім Половцї; сї чинили нашому народови велику кривду. Та помалу побили ми Печенїгів, почали брати гору й над Половцями, стали з ними вже мирити ся й родичати ся. Аж тут насунула нова хмара: Татари.
Татари не робили хлїба, не мали нї сїл, нї городів, а кочували — переїздили степами з одного місця на друге. Жили з худоби, мали багато верблюдів, волів, овець, коней. Ще жили з війни, і були народом диким, войовитим, лютими були на війнї руїнниками. Мали свою окрему віру. Порядкували старші, що звали ся ханами.
На Вкраїну прийшли вони зі схід сонця, з далекої землї Азиї, з-за рік Дону й Волги та з-за великого озера Каспійского. Спершу напали на Половцїв, а як наші дали помочі Половцям, то й на наших кинулись і на річцї Калцї страшенно нас побили року 1224-го. Завернули назад, але через 13 лїт, року 1237, прийшли знову.
Україньскі князї нїяк не готували ся до сего нападу. Як і попереду, вони заводились, сварили ся проміж себе за князюванє, а про оборону землї і в голову не клали. Через те Татарам легко було їх подужати.Татарский хан Батий вирушив з трома сотками тисячів війска. Татари напали на Московщину та й підбили її під себе; потому насунули на Вкраїну, взяли й зруйнували Київ і тодї пішли потопом по всїй Українї. Орда йшла як пожежа, палила, руйнувала, вирізувала до ноги людей, топтала дїтей кіньми. Вся Україна стояла в обгорілих руїнах, залита була кров'ю посипана людскими кістками. Хто ще був живий, — утїкав у лїси, в очерети та в полїскі болота ховати ся.
Пять років було те лихо, аж поки над усїм нашим краєм запанували Татари. Батий з своєю ордою вернув ся в степи над Волгою й Доном і там осїв ся; а на завойованих україньских землях покинув своїх начальників з війском. Татари нї в нас, нї в Московщинї не переміняли порядків, не займали віри, зоставили, як були князїв, але над тими князями вже старший був Батий, а його посїпаки збирали з московского й з україньского народу великі податки, а хто не міг платити, того вбивали або брали в орду. Ще брали собі в орду десятого хлопця й десяту дївчину. От до чого дограли ся вкраїньскі князї, що й край свій, і себе самих попустили впасти в неволю!
Під сей час усе завмерло в нашім краю тільки галицкий князь Данило, Романів син, силкував ся якось визволити рідну землю. Під його рукою була, після першого татарского нападу, мало не вся україньска земля і під його пануванєм край почав оживати, багатїти, ширила ся просьвіта, народ зазнайомлював ся з просьвіченими краями в західній Европі. Підчас другого татарского нападу його не було дома, — їздив до грецкого короля сватати за свого сина його дочку. Вернувши ся, побачив край спустошений, поруйнований. Почав знову все впорядковувати. Він і з Батиєм так угодив ся, що хан не посилав до него своїх посїпак за податками, тільки що повинен був Данило запомагати хана своїм війском. Та він хотїв зовсїм Татар збути ся. Він оженив сина Льва з дочкою угорского короля Белї, другого сина — з дочкою литовского князя Миндовга, заприязнив ся ще й з польским королем, тай з папою римским; папский посол коронував Данила на короля. Придбавши таких дужих приятелів, сподївав ся король Данило вигнати Татар з україньскої землї. Та родичі і приятелї помочи не дали, своєї сили було мало і довелось Данилови знов корити ся Татарам, хоч він і не допускав їм порядкувати в своїм королївстві. Як він умер року 1264-го, не було нїкого вже, хто-б опирав ся силї татарскій. Татарскі хани більш як 80 років панували над нашою землею — аж поки прийшла Литва.