Як Іван водив жидів на гриби, а відтак у ставі потопив

Був один Іван, але був він дуже пияк, любив дуже до корчми ходити, що мав, то так цілком знищив, змарнував.

Як Іван водив жидів на гриби, а відтак у ставі потопив

Коли вже не мав за що пити, то ходив до лісу по гриби, і гриби носив там до того жида, до шинкаря. Але дуже велику вартість за них брав. От жиди ему платили за ті гриби горілкою, і кажуть до него:

- Давай так, Іване, покажи нам ті місця, ми собі самі назбираємо. Але він каже їм:

- Ви нічого не назбираєте, бо чоловік ніколи не може знайти, коли у шмаття хоч якесь буде вбраний, мусите розібратися цілком догола... Взяли жиди порозбиралися, і Іван їх повів до того лісу, але завів їх, де найгірша кропива, будяки, і вони там покололися і попеклися дуже... Кажуть жиди ему:

- Ми вже не хочемо ані тих грибів, ані нічого, і якби ви, Іване, такі добрі були, нас додому завели!

А він каже:

- Що я зроблю, коли я вже й сам заблудився, я не знаю, куди йти, як вийти з лісу...

І тримав тих жидів до самого вечора в лісі, а потім каже:

- Мусимо тут ночувати.

- А де ж ми будемо спати?

А він каже:

- Ви що думаєте, що ті гриби такі добрі. Тут не можна переночувати на землі, бо туї багато вовків, їх є стільки, що вас їм по одному кожному не хватить. Мусимо лізти й дерево і там будемо ночувати. Лізь, Мошку, вперед і вчепися в самім верху до гілляки другий тебе за ноги, і всі дев'ятеро так будете у такім ланцюзі ночувати.

Як почіплялися всі жиди один за другого, то першому було дуже тяжко триматися він каже:, - Іване, мені руки мліють...

А Іван каже:

- Візьми поплюй!

Він як почав на руки плювати, то мусів відняти їх від гіляки, та й почали всі летіти з тої дуба. І так сильно потовклися, що вже на дерево не змогли повилазити. Іван каже їм:

- Ідем, підемо далі, тут є таке місце, де так багато вовків не ходить, а коли оди прийде, то я вам таку ласку зроблю, я єго віджену... І розгорнув комарі, положив жидів там ночувати (він казав, що то подушка). І вони там перебули через ніч і рано їх ледве живих завів додому.

Жиди на Івана були дуже злі, хотіли доконче відомстити. Отже, він не міг за те, й зробив з ними, прийти до них до корчми. Аж прийшов за якийсь час, то вже була зима мороз був. Жиди взяли Івана, зв'язали єго у мішок і повезли на став топити. А той став був при дорозі. А вони не мали сокири прорубати ополонки, і вернулися по сокиру, а € поклали на льодові. Він дивиться крізь той мішок - іде пан, і він кричить:

- Я не знаю ні читати, ні писати, а хотять мене за короля обрати!

Пан питає в него:

- Що ти говориш?

Він знову повторив, а пан каже:

-Заміняйся зі мною, я тобі дам триста золотих і коней з возом, бо я знаю добре читати і писати, я буду за короля.

І взяв усадив пана в мішок І взяв усадив пана в мішок, зав'язав, гроші взяв і на коня сів та поїхав. Прийшли жиди, прорубали лід і втопили того пана, і дуже тому тішилися, що відомстили за свою пригоду, яку їм був зробив за ті гриби. На другий день узяв Іван приїхав на ярмарок такими дорогими кіньми, здибав жидів, привітався з ними і дуже їм за те дякував, що вони єго утопили, і він собі там такі коні міг дістати і багато грошей.

Кажуть жиди:

- Але, Іване, то там на тамтім світі таке дають?

- Дають, дай вам Боже здоров'я, що ви мені зробили таке!

- Ми тебе будемо просити, аби ти нас потопив...

Жиди так Івана просять, бо хочуть і собі здобути маєтку.

- За прохання нікому не зроблю, бо то е великий маєток, - каже Іван. Вони ему заплатили багато грошей, і він згодився їх потопити. Зібралося жидів багато, і сказали ему, щоб він усіх зараз покидав. Кажуть так Івану:

- Як той старий Мошко перший туди попаде, то він перебере, котрі кращі коні..., Та й потопив Іван усіх жидів. А сам залишився в достатку жити.

Записано Осипом Роздольським у с.Боратин (сучасної Львівської обл.), від Кіндрата Бенедика в 1894 році.

Стиль запису збережено.

Ця робота перебуває у суспільному надбанні відповідно до статті 8 Закону України від 1 грудня 2022 року № 2811-IX «Про авторське право і суміжні права», де зазначається, що не є об'єктами авторського права:

  • вираження народної творчості (фольклор);
  • акти органів державної влади, органів місцевого самоврядування, офіційні документи політичного, законодавчого, адміністративного і судового характеру (закони, укази, постанови, рішення, державні стандарти тощо), а також їх проекти та офіційні переклади;
  • розклади руху транспортних засобів, розклади телерадіопередач, телефонні довідники та інші аналогічні бази даних, що не відповідають критеріям оригінальності і на які поширюється право особливого роду (sui generis).