Що думає татарка
| Що думає татарка |
|
Навкруги нас — стіни та стіни,
І вікна — очима на подвір'я.
Що-дня сонце сходить й заходить,
А наше лихо — не меншає, більшає.
Зачинено за нами двері, геть і кожну продушину; баркани — височенні;
А в садку над нами вільно літають вільні пташки!
Та сонячне світло світить на небі,
Та хмарини набігають й одбігають...
Ані стіни, ані баркани не розуміють,
Як бідують-сумують татарки, оті пташки в неволі.
Мордуються вони так, що й плакати не сила.
Терплять вони, терплять — аж поки згинуть.