Шурган/Передмова
Історія Жовтневої революції — це неперейдена в історії людства героїка клясової боротьби, що становить справжню величну епопею. Є в ній і своя власна романтика і моменти вийняткового трагізму, що перед ними блідне найбагатша поетична фантазія. Така, прикладом, є десятимісячна боротьба Північно-Кавказької 11-ої червової армії та її загибель у кізляро-астраханських пісках лютого місяця 1919 року. Тут, на Північному Кавказі, економіка різко поставила клясу проти кляси, сотні тисяч безземельних селян і гноблевих капіталом робітників — проти порівняно невеликого числа куркулів, підприємців і поміщиків. Тут, як і на Уральщині, козача буржуазія спромоглася вплести на деякий час до клясової боротьби сословно-помісні мотиви, старанно прищеплювані царатом. Тут біднота билася, як у казці, і вмирала, як у старовинних билинах. Тут, навіть, ворог, устами генерала Денікіна, мусів відзначити героїзм червоних бійців і так охарактеризувати Північно-Кавказьку робітничо-селянську армію:
„Воєнний дух її, не зважаючи на брак безпосереднього керівництва з центру… був незрівняно вищий, ніж в інших червоних арміях… Перемогти її нам було трудніше, ніж інші. Боротьба з нею потребувала від нас великих втрат. І не раз розбита, здавалося, до щенту, вона знов народжувалася й давала тверду відсіч добровольцям“. (А. И. Деникин, „Очерки русской смуты“, т. 4-й, ст. 113, Берлин).
На жаль, у художній літературі ця північно-кавказька епопея досі не знайшла свого належного відбитку. А. Толстой з неприпустимою профанацією взяв з неї тільки декорації для свого психологічно-адюльтерного роману („Хождение по мукам“). Артем Весьолий подав у перших главах свого твору окремі поетичні малюнки з неї, в формі художнього мережива, що за ним не видно величних подій („Россия, кровью умытая“). Навіть, А. Серафімович у „Залізному потоці“ змалював тільки один із численних епізодів великої епопеї — похід таманців через гори. Отже, мало хто знає, що героїчні таманські загони, після того походу, розділили участь цілої 11-ї армії, засіявши кістками своїми піски астраханські. До всього того шановний автор „Залізного потоку“ пішов на поводку художньої фантазії й викривив історичні постаті. Мистецьки змальована, титанічна фігура командира 1-ї колони Кожуха не зовсім пасує до історичної особи відомого всім таманцям т. Ковтюха. Так само, самовпевнений, обмежений і зухвалий Смолокуров найменшою мірою не нагадує справжнього командарма таманців, бойовика-матроса Матвеєва. З пам'яті цього трагічно загинулого героя давно треба зняти незаслужену пляму.
З цих усіх причин автор „Шургану“ взяв у шори свою фантазію й поклав в основу повісті справжні події й факти, аж до дрібниць. Більшість дійових осіб змальовано з натури, а розмови їхні записано з стенограми та інших документів. Так само з натури змалював автор шурган у степах, пройшовши свого часу кілька сот верст пісками кізляро-астраханськими, де так трагічно загинула 11-а армія. Свої особисті вражіння, спостереження й матеріяли автор перевірив на документах кавказьких революційних музеїв та архівів, почавши з ростовського, і поновив їх спогадами безпосередніх учасників подій. (Особливу подяку складав автор колишньому членові Північно-Кавказького ЦВК, голові історичного 2-го надзвичайного з'їзду рад у ст. Невинномиській т. Борисенкові за його провідні пояснення й матеріяли).
Художня вигадка прекрасна й зворушлива, коли вона відповідає дійсності і має вірне соціяльно-клясове настановлення. Але дійсність стократи зворушливіша, коли вона перевершує таку художню вигадку. Нехай це буде спроба історичної хроніки,— єдине виправдання авторового задуму полягає в думці:
— Все це було! Зробімо ж із цього належні висновки!
П. К.
Полтава.