шкарбан

шкарбан

Шкарба́н, шкарбу́н, на́, м. 1) Истоптанный башмакъ, сапогъ. Сим. 136. Носив ті чоботи, носив, аж поки не стало, а далі й каже: „аже ж на горі в мене є ще батьковські шкарбани, — достану їх, да ще може яку годину похожу. Рудч. Ск. I. 213. Надівай хоч шкарбани, бо нових ні за що купити. Козелец. у. Ти ж бачиш, що на мені не чоботи, а старі шкарбуни. Г. Барв. 287. 2) Старикъ. Г. Барв. 93. Сидиш, мов демон під водою, ізморщившись, старий шкарбун. Котл. Ен. II. 31. Ум. Шкарбане́ць, шкарбуне́ць.

Словарь української мови / упоряд. з дод. влас. матеріалу Борис Грінченко. Берлін: Українське слово, 1924