Шаблон:Текст сьогодні
|
Над Чорним морем. (Львів, 1891) | ||
|
…
Фесенко поколов руки і тільки рот роззявив. Він не йняв віри своім очам. — А деж Саня? Може вона опізнилась? подумав Фесенко. Він тернув сірничок, глянув на годинник: вже була половина десятоі години. — Чи не втопилась оце вона в морі? Може ждала мене, ждала та й шубовснула з скелі в море, подумав Фесенко. Він надійшов над самісіньку кручу, глянув у низ: нічого не було видно, тільки вода лисніла проти заходу під скелями. — От буде слава, як Саня втопить ся через мене! Заговорять усі в Одесі. Можна буде напечатати в ґазетах. Самому ніяково слати в редакцію… Дам три карбованці Целабросу, то це ледащо усе напише, марив Фесенко, поглядаючи на море. А може вона поставила цей сніп, щоб сховати в єму до мене лист? Алеж… оті колючки… Гм… гм… Фесенко облапав кукурузу. В середині був заткнутий цілий лист паперу. Фесенко розгорнув єго, тернув сірничка і при сьвітлі прочитав лист: „Вибачайте на цей раз. Я пропаду цієі ночи, бо батько щось постерегає і запер мене в хаті. Через свою приятельку посилаю вам цей букет. Сховайте єго в свій золотообразний портфель, з котрим ви ходите в ґімназію, на памятку про мене. Ваша Н. Н.“. — Якась містифікація! Хтось мене дурить! подумав Фесенко і перекинув лист на другий бік. Там була намальована єго фіґура з довгим носом, а проти носа прездорова дуля. |
 | |
 | ||