Чумацькі діти
Пантелеймон Куліш


"Ідіть, мої діти,
Дрібненькії квіти,
На могилі станьте
Та на шлях спогляньте.

Вертається з Дону
Чумацтва багато, -
Чи не під'їжджає
І ваш рідний тато.

Літечко минає,
А його немає.
Чогось моє серце
Ниє-заниває.

Дощі попсували
Чумацькі дороги, -
Коли б не спіткали
Розбишаки вбогі!..

Помолітеся, дітки,
Богові святому,
Щоб тато щасливо
Вертався додому".

Раді діти уволити
Материну волю,
Ізнялись, покопотіли
На могилу в поле;

До могили припадають,
     Травицю цілують,
А старшеньке зачинає
     Молитву святую:

"Боже, тату наш небесний!
     Змилуйся над нами,
Верни татуся додому
       З сивими волами!

Нехай мати серед ночі
     Тихенько не плаче;
Нехай татуся здоровим
     У вічі побачить!

А для нас, маленьких діток,
     Вчини, милий боже,
Щоб у тата не однято
     Гостинця в дорозі!"

Щиро молиться дітвора
     Богові святому,
Аж ось - "Гей, гей! - чути в полі, -
Гей, воли, додому!"

"Тато! тато!" - закричали
     Дрібні пташенята.
Копотять йому назустріч
       Дівчата й хлоп'ята.

Хто ж то словом те розкаже,
     Що діється в серці?
Пригортає батько діток,
     Плаче і сміється.

"Що матуся? чи здорова?
     Чи тяжко журилась?" -
А хлоп'ята вже по люшнях
     На мажу схопились:

"Гей ви, сиві, половії!
     Гей, воли, додому!
Щиро ми за вас молились
     Богові святому".

Веселиться батько, гледя:
     "Чумацька натура!
Зрости, боже!.. Буде наша
   Не послідня хура".

Задивився, радіючи,
     На діток дрібненьких,
Аж тут: "Пробі!" - крикне ззаду
     Наймит молоденький.

Озирнувся - вже бурлацтво
     Воли випрягає.
Він до дрюка, - навкруг його
     Комишників зграя.

"Молись богу, сякий-такий,
     Та давай червінці,
Виймай сукні та коралі,
     Що накупив жінці!"

"Схаменітесь, люде божі!
     От моє багатство:
Плуг волів, чотири вози..." -
     Не вважа бурлацтво.

Байдуже й на дітські сльози
     Комишникам клятим:
Не спускають у дорозі
     Чумакам багатим.

"Ой беріте ж воли й мажі
     І ввесь мій пожиток,
Тільки, пробі, не робіте
     Сиротами діток!"

Святе слово - малі діти,
     І яке то серце,
Що на батьківські гарячі
     Сльози не озветься?

"Стійте, стійте! - загукає
     Комишник найстарший. -
Утікаймо, пани-браття:
     Се здобич не наша!"

Шарах зграя до байрака!
     Мов птаство шугнули
Зрадів батько, уклонився
     В ноги гайдабурі

"Ой не дякуй, брате, -
     Каже гайдамака -
Нехай буде твоя богу
     Та діточкам дяка

Здавна я чигав на тебе
     З бідолашним братством
(Ти худобою й достатком
     Вславивсь між чумацтвом)

І сьогодні твоїх діток
     Бачив на могилі,
Як вони за свого тата
     Господа молили.

Спершу я сміявсь, а потім
   Поринули сльози,
Як згадав об своїх дітках
     І жінці-небозі.

Ой і в мене, брате, дома
     Є дітки маленькі,
І за мною тужить-плаче
   Їх безщасна ненька.

Вертайсь, брате, до господи,
     А ви, дрібні діти,
За мою погибшу душу
     Господа моліте!"