Чумаки-ночліжане
Пантелеймон Куліш

Понад шляхом ночліжане
Чумаки стояли.
Полягали, та й не спали,
Мовчки сумовали.

Небо темне, ані місяць
Не світив, ні зорі.
Поле тихе да понуре,
Як туман на морі.

Хто проїде, не видати:
Промайне марою;
Стогне, хлипне і голосить
Дзвоник під дугою.

Казанок проміж возами
Над багаттєм мріє,
В'ється вгору з димом пара,
Вітерець не віє.

Сивий дід вусима світить,
Таганка пильнує
І, насупившись, унукам
Чабака готує.

По стерні пустопаш ходять
Сиваки та гливі,
Ремигають круторогі,
Нехай будуть живі.

Мовчки батько й син лежали,
Мовчки сумовали,
А чого, коли б спитали,
І самі не знали.

Так, мабуть, нас мати родить...
Коли б хто озвався
Гарним словом або зручно
За сопілку взявся!

Скільки раз ночлігував я
З чумаками в полі!
Було в нас пісень веселих
І сумних доволі.

І втішалось тихе серце
Словом благодатним,
Що спаслось від зради панства
Заповітом хатнім.

Не сполячилось насушне,
Та й не змоскаліло,
Голосне з давен-давнезних
До нас долетіло.

"А подайте глас, хлоп'ята!
Чого поніміли?
Потомились у дорозі
Чи посиротіли?"

І сопілочка до діда
Стиха промовляє...
Один голос... другий голос...
І ввесь кіш співає.

Оживають предки давні
З древніми словами.
Випливають з того світу
Діди за дідами.

І вливається дух віщий
В душі молодії,
І вселяються у серце
Почуття святії.