Червоний шлях
№ 2

Жебраки (Е. Верхарн)
пер.: Гео Шкурупій
Харків: «Червоний шлях», 1923

Е. ВЕРХАРН.

Перекл. Гео Шкурупій.
ЖЕБРАКИ.

Les Campagnes hallucinées.

Зимою, коли холод побідний
Стискає поля, передмістя, смереки,
Патьоки нещастя і злиднів,
Жебраки мають вигляд безумних.
 Уранці — о, темна їх ніч! —
 Вони уходять в глибінь доріг,
 З своїм хлібом политим дощем,
 З охлялим і чорним лицем.
 Їхні спини зігнуті, мов дуги.
Вони ходять, як ходить і скука.
Південь зупиняє їх у ровах,
Набитих листям, для їх спочинку.
Їхня вічна втома — сам жах.
Отрута зітхань в серцях,
В їхніх молитвах, рухах і вчинках;
І скрізь віки в небесах
Вона б'ється, мов на ґанку собора,
З'являючись тихо, мов жулик
Увечері, в темних, морочних хорах,
У входах одкритих, в несподіванці лун…
 Жебраки мають вигляд безумних.
 Вони переходять жорстокість
Безплідних рівнин.
— О, відбиток страшний цей!
Він заплямив їм очі й лице. —
Лахміття — це їхнє убрання,
І важке, страшне шкандибання
У літі серед зелених ланів
Лякає навіть веселих птахів.
А тепер, коли грудень
Засипав снігом оселі вщерть,
І заморожено труни,
На кладовищах мертві люде
І смерть,
А вони нерухомі, муругі,
Наче прибиті громом.
І скрізь — всі церковні шляхи —
Зайняли жебраки, мов хрести.

 Жебраки мають вигляд безумних.
 На їх спинах, наче тягар,
 А шапки з історичних болот,
 І стоять вони скрізь по шляхах,
 Коли вітер гуляє в негоду.
Вони повагом йдуть,
— Ті, що завше несуть
В наболілих серцях отруту —
З невідомих країн в небуття.
Це каліки, пошарпані вовком,
Кульгаві, криві, безокі,
І їх костури це бовкало
Дзвонів нещастя,
Що дзвонять про смерть на землі.
Це обідраний люд
З голими литками.
Сльозами, стражданням і брудом,
Охлялий душею й тілом
До нитки.
Коли ж падають врешті
Від жадоби й голоду
І жене їх, неначе вовків,
Вечір
У нетрі далеких дір,
А роспука стомлених плеч,
Старіша від моря,
Відбивається в їхніх очах, наче гори.
І ніяка рука, ніколи
— О, пальців печальних блідь! —
Не посміє, для їх же спокою,
Заплющить
В останній пітьмі.

 


Суспільне надбання

Ця робота перебуває в суспільному надбанні в усьому світі.


Цей твір перебуває в суспільному надбанні в усьому світі, тому що він опублікований до 1 січня 1929 року і автор помер щонайменше 100 років тому.