Червоний шлях/1923/2/Жебраки
◀ В. Сосюра З Криму |
Червоний шлях № 2 Жебраки (Е. Верхарн) пер.: Гео Шкурупій |
М. Терещенко Безробітний ▶ |
|
Е. ВЕРХАРН. Перекл. Гео Шкурупій. |
Зимою, коли холод побідний
Стискає поля, передмістя, смереки,
Патьоки нещастя і злиднів,
Жебраки мають вигляд безумних.
Уранці — о, темна їх ніч! —
Вони уходять в глибінь доріг,
З своїм хлібом политим дощем,
З охлялим і чорним лицем.
Їхні спини зігнуті, мов дуги.
Вони ходять, як ходить і скука.
Південь зупиняє їх у ровах,
Набитих листям, для їх спочинку.
Їхня вічна втома — сам жах.
Отрута зітхань в серцях,
В їхніх молитвах, рухах і вчинках;
І скрізь віки в небесах
Вона б'ється, мов на ґанку собора,
З'являючись тихо, мов жулик
Увечері, в темних, морочних хорах,
У входах одкритих, в несподіванці лун…
Жебраки мають вигляд безумних.
Вони переходять жорстокість
Безплідних рівнин.
— О, відбиток страшний цей!
Він заплямив їм очі й лице. —
Лахміття — це їхнє убрання,
І важке, страшне шкандибання
У літі серед зелених ланів
Лякає навіть веселих птахів.
А тепер, коли грудень
Засипав снігом оселі вщерть,
І заморожено труни,
На кладовищах мертві люде
І смерть,
А вони нерухомі, муругі,
Наче прибиті громом.
І скрізь — всі церковні шляхи —
Зайняли жебраки, мов хрести.
Жебраки мають вигляд безумних.
На їх спинах, наче тягар,
А шапки з історичних болот,
І стоять вони скрізь по шляхах,
Коли вітер гуляє в негоду.
Вони повагом йдуть,
— Ті, що завше несуть
В наболілих серцях отруту —
З невідомих країн в небуття.
Це каліки, пошарпані вовком,
Кульгаві, криві, безокі,
І їх костури це бовкало
Дзвонів нещастя,
Що дзвонять про смерть на землі.
Це обідраний люд
З голими литками.
Сльозами, стражданням і брудом,
Охлялий душею й тілом
До нитки.
Коли ж падають врешті
Від жадоби й голоду
І жене їх, неначе вовків,
Вечір
У нетрі далеких дір,
А роспука стомлених плеч,
Старіша від моря,
Відбивається в їхніх очах, наче гори.
І ніяка рука, ніколи
— О, пальців печальних блідь! —
Не посміє, для їх же спокою,
Заплющить
В останній пітьмі.
Ця робота перебуває в суспільному надбанні в усьому світі. Цей твір перебуває в суспільному надбанні в усьому світі, тому що він опублікований до 1 січня 1929 року і автор помер щонайменше 100 років тому. |