челядь
|
|
Че́лядь, ди и ді, ж. 1) Молодежь, молодые люди и дѣвушки. Рудч. Чп. 256. А Наталя за всю челядь славилась красою. Мкр. Н. 4. Ходи́ти між че́лядь. Бывать въ собраніи молодежи. Мил. 171. На свадьбѣ че́лядь — это участники свадьбы изъ молодежи. Брязнули ложечками ще й тарілочками: Марусина челядь сідає вечерять. МУЕ. I. 135. (Полт.). 2) Женщины (дѣвушки и замужнія). Шух. I. 31. Въ томъ-же значеніи употребляется: бі́ла челядь. Коли турки воювали, білу челядь забірали. АД. I. 86. Ні в чім буде між білу челядь піти погуляти. АД. I. 109. 3) Слуги, прислуга, домочадцы. Раз поїхав той князь на полювання, да й одбивсь у пущі од своєї челяди. К. Оп. 7. Попівський хліб роспірає челяді бік. Ном. № 10337. Дворова челядь. Стор. Ум. Челя́дка, челя́донька, челя́дочка. А за сим словом бувай же здорова, не сама собою, з отцем і маткою, із своєю челядкою. Чуб. III. 299. Усю челядоньку порозбужала. Мет. 242. Була челядонька, та вся заміж вийшла. Грин. III. 174.
- Словарь української мови / упоряд. з дод. влас. матеріалу Борис Грінченко. Берлін: Українське слово, 1924