ціпок

ціпок

Ціпо́к, пка́, м. 1) Палка, трость, посохъ. Маркев. 123. Рудч. Ск. II. 10. На плечах торбина, в руці ціпок, а на другій заснула дитина. Шевч. 79. Ціпком все землю колупав. Котл. Ен. II. 74. 2) Хворостина, прутъ. Шух. I. 110. 3) = Ши́нка 2. МУЕ. III. 25. Шух. I. 256. 4) = Шофта. МУЕ. III. 25. 5) Въ оборо́зі (см.) тоже, что и би́льце. (См. Бильце 10). Вх. Зн. 42. 6) = Шабе́ль. Вх. Зн. 78. Ум. Ціпо́чок. Рудч. Ск. I. 109.

Словарь української мови / упоряд. з дод. влас. матеріалу Борис Грінченко. Берлін: Українське слово, 1924