хутір

Ху́тір, тора, м. Отдѣльная усадьба внѣ селенія, выселокъ. Як би з хутора, то б і повірила. Ном. № 6878. З давнього-давна у гаї над ставом удвох собі на хуторі жили. Шевч. Ум. Хутіре́ць, хуторе́ць, хуторо́к. К. ЧР. 104. МВ. I. 139. Жила вдова хуторцем. Г. Барв. 304.

Словарь української мови / упоряд. з дод. влас. матеріалу Борис Грінченко. Берлін: Українське слово, 1924