хура

Ху́ра, ри, ж. Нагруженный кладью возъ, сани съ кладью, кладь. Приїхали козаки аж трьома хурами. Що на перву хуру скриню та перину, а на другу хуру все сребро та злото, а на третю хуру сама Хайка сіла. Грин. III. 267. Бувало накладуть хуру хліба, як тільки може снасть винести. Рудч. Ск. II. 196. Тепер посилає мене (хазяїн) з хурою в Одесу. Кв. Хури не брали. Рудч. Чп. 146. Ста́ти під ху́ру. Подрядиться везти кладь. КС. 1882. X. 186. Сергій.... із під хури вернеться. Г. Барв. 206.

Хура́, ри́, ж. Вьюга, мятель. О. 1861. V. 67. Поїхав мій старий, — коли б не змерз, бо на дворі хура піднялась. О. 1861. V. 73.

Словарь української мови / упоряд. з дод. влас. матеріалу Борис Грінченко. Берлін: Українське слово, 1924