Живуть серед лісів, а нема в них і поліна дров, чим затопити.

Живуть коло води, а що-дня буває так, що й води напитися не можна.

Хлібороби вони, сіють хліб, а нема борошна, чим погодуватися...

 То — татари, свої кримські люди,

 То — ми, сини цього рідного краю!

Треба знаття-науки, а нема грошей на науку,

Язика з'язано, говорити не можуть.

Нема в них з чого жити, хіба що з повітря...

 То — татари, свої кримські люди,

 То — ми, сини цього рідного краю!

Була в них колись чимала земелька, та не стало її.

Було їм колись право жити, та вже тому праву край!

Голоднеча в них тепер, а колись були добрі достатки...

 То — татари, свої кримські люди,

 То — ми, сини цього рідного краю!

Було їх тут колись мільйон та й ще пів-мільйона;

Теперечки їх обмаль, добре як тисяч з двісті.

Та й тим здебільша нема де притулитися...

 То — татари, свої кримські люди,

 То — ми, сини цього рідного краю!