Правда (журнал)/X/X/Холодний вітер российсько-турецькоі війни
| Правда. Рочник X. Частина 10 Холодний вітер российсько-турецькоі війни |
|
|
Півурядова Віденьска газета Fremdenblatt, орган партиі прихильноі примирю з Россиєю, пише в дописі з Волочиск от-що:
„Що у мешканців надморських місцевостей особливо більших властителів оказується дуже лихе и малодушне настроєнє, сему зовсім не можна дивуватись. Хотя ще не прийшло до бомбардованя надморських міст, а турецька флота тілько на східнім менше укріпленім побережу може оперувати, все ж таки застоя в торговлі завдає тяжкі страти нашим пристаням, а блокада зруйнувала вже сотки екзистенций. Щоби однак в третім місті держави, в Киіві, серед війни вимагаючоі ужитя всіх сил народу, малоруська людність після десятилітнёі павзи зачала підносити голову против народного великоруського елемента, сёго не можна було припускати. Балтийські провинциі, Финляндці, а навіть мешканці Криму показались більшими патриотами ніж ті Малоросси, наші найблизші родимці, котрі мають з нами одну віру и письмо та тілько длятого, що язик их трохи відмінний від нашого, хотять, щоб іх вважати чимсь відрубним. Киів (місто и губерния) дуже лихо мобилизував, складок не уряджав зовсім и в загалі оказав як найгірше настроєнє. Ті люде вже перед трёма місяцями засуджували зарядженє енергичнійших кроків. Зваживши дальше, що Киів єсть зборищем и осередком нигилизму, сектярів и в загалі всіх елементів не приязних державі, не подивуємось, коли ряд вже в найблизшім часі поробить кроки, щоби такому положеню діл в губерниі, маючій до 930 квадрат. миль и півтретя миліона мешканців а духово и материяльно шануючій над цілою полудневою Россиєю, Поділєм и Волиню, одним замахом конець положити. Після моіх информаций власне в тих сумних обставинах треба глядіти причини, чому Єго импер. Величність в часі своєі посліднёі подорожи занехав наміреного навіщеня сёго міста. Гарну царську палату вже від кількох місяців приготовляли на принятє императора, ще й в цитаделі и в Печерську пороблено всякі приготовленя. В посліднім місяці заповіджено, що цар не забавить в місті, и випрошено собі всякі представленя; однак мала горстка знайшла спосібність, коли император вийшов з вагону до буфету на двірці желізниці, вручити ёму завмировизовану адресу вірності.“
Ми не станемо відпирати поодиноких неточностей и фальшів, які в сій дописі поміщені; не будемо навіть ширше збивати твердженя, що Киів єсть зборищем и осередком нигилизму, між тим як доси показалось, що Малоросси достарчають найменший контингент до социяльно-революцийноі пропаганди, а рух малоруський вже тому, що єсть национальним, не може ні в якій звязі стояти з рухом социяльно-революцийним, яко с природи своєі космополитичним — ми хочемо тілько коротко висказати, яке становище ми займаемо супротив российсько-турецькоі війни.[1]
Коли в Босниі и Герцеговині піднялась борба Славян против іх томителів, ми повитали іі з найбільшою симпатиєю: між першими охотниками, що спішили пролити свою кров за свободу нещасного народа, були Русини з Украіни, а ми в Галичині бодай дрібними грошевими складками старались оказати любов и симпатию нашим славянським братам. Коли відтак хопили за зброю Сербия и Чорногора, ми и сей подвиг приняли з горячою симпатиєю и надією; ми вижидали воєнного руху Грециі и Румуниі, повстаня в Епирі, Тессалиі, Кандиі, Альбаниі, Болгариі, и гадали, що таким ділом пригнетені народи Турциі змогуть собі самі вибороти волю, — а лиш таку своіми силами вибороту волю вважаємо тревалим и безпечним посіданєм. Пішло инакше: европейська дипломатия, замість уможливити народам Турциі скинути с себе тяжке и огидне ярмо підданства, и на місці перегнилоі Турциі поставити живі, здорові народи, трібувала удержати неможливу Турцию и маневрувала так зручно и щасливо, аж подала Россиі можливість ба майже конечність приняти ролю єдиного опікуна турецьких християн и в тій ролі — задусити Турцию.
Чи Россия дійсно щирий опікун турецьких Славян? чи вона мала право зачинати війну с Турциєю в имя гуманності и свободи?
Нам здається цілком ясною річею, що тілько той має право виступати в обороні якоісь идеі, хто сам тую идею визнає и після неі поступає. Так и Россия, коли ій политична, религийна и национальна свобода турецьких християн так дорога, що аж за них підняла війну, повинна тиі идеі визнавати и у себе дома переводити.
Якже ж поступає Россия у себе? Не будемо тут вичисляти всіх гріхів Россиі (багато фактів з найновійшого часу наводить российська брошура „Внѣшніе и внутренніе Турки“ — о котрій при нагоді поговоримо докладнійше), поминаємо зовсім поступованє Россиі против Поляків, котрі предсі також суть славянськими братами! — а подамо лише кілька наглядних фактів с самих остатних часів, с часів, коли вже Россия готовилась „освободжати“ турецьких християн.
Вже коли Россия зачинала війну за „свободу“, в день перед виданєм манифеста, помістив „Голосъ“, найзнаменитша тепер газета российська, фелетон Евг. Маркова, написаний в дуже патриотичнім дусі (як се признають самі обожателі теперішнёі Россиі, н. пр. чеська Politik), в котрім однако з легенька указує також на право Россиян „дізнаватись у всім повноі правди и могти виконувати публичну контролю над тим, що становить услівя іх истнованя, іх будучності“. За сю статю, в котрій автор навіть не поваживсь ужити слова конституция, „Голосъ“ завішено в сам найгорячійший час на 2 місяці. Се — в имя политичноі свободи!
Нема ще року — Россия вже готовилась до війни „за свободу“ турецьких Славян — вийшов звістний указ против руського язика. Российські газети, маючі претенсию до либерализма (як Новое Время), указують на национальну нетолеранцию конституцийноі Турциі, що предсідатель турецького парляменту обявив турецький язик єдино официяльним — що и ми справедливо засудили (в Перегл. пол. у 7 н-рі) — ; але від сёго виступленя турецького президента до российсько-царського указу ще так далеко, як від неба до землі. А однак Россия виступає буцім-то в обороні — национальноі свободи турецьких Славян!
Росправи английського парляменту пригадали світови на ново поступованє Россиі насупротив Холмських униятів. Бідний нарід в 2-ій половині XIX-ого столітя насилою и муками змушено до зміни своєі віри. И така держава може мати право промовляти в имени — религийноі свободи?
Задля того ми, яко правдиві исповідники тих идей, в имени котрих буцім-то Россия роспочала війну, яко исповідники идеі людскості, национальноі, политичноі и религийноі свободи — не можемо симпатизувати з Россиєю.
Не можемо тут й не виразити нашого зачудованя, що — поминувши очевидно Поляків, котрим за идею славянського братерства байдуже а котрі притім смертельними ворогами Россиі — усі инші Славяне, відколи Россия рішущо виступила против Турциі, стали мало що не обожати Россию и оказують се в спосіб майже негідний вольних народів и людей. Чехи (як старі, так и молоді, „либеральні“) зовсім и забули на своі ще не так давні инкриминациі против Россиі и іі политики та пишуть гимни в честь Россиі и війни за „освободженє Славян“, а Серби, котрих цар Олександер ще перед кількома місяцями в торжественній промові в Москві злаяв та виганьбив, тогож таки царя величають царем славянським!.. Ми, признаємось, бажали б иншого славянства, як у стіп абсолютного царя…
Але — нехай собі Россия буде яка-небудь, нехай з яких-небудь причин и в яких-небудь цілях провадить війну: все ж таки, коли тая війна вийде на користь пригнетених славянських братів, то бодай сю війну повинні ми витати з найбільшою симпатиєю?
Вже те саме, що сю війну веде тілько царська та й руссификаторська (псевдо-славянофильска) Россия, не може в нас будити для неі великих симпатий. Коли б турецькі Славяне тою Россиєю и видобулись с-під турецького ярма, то за те підпадуть конечно під більшу або меншу (що найменше моральну) зависимість від Россиі, а се посуне славянське питанє дальше наперед до такого рішеня, яке не можемо вважати користним ані для славянства ані для людскості в загалі.
Але далеко гірші наслідки мати-ме ся війна, боімось, для самоі Россиі и Украіни. Знаємо з досвіду, що абсолютний ряд, загрожений у внутрі, радо хватає за війну, щоби рух внутренній звернути на зверх, и коли війну щасливо скінчить, то се зміцняє ёго силу, не щасливий же конець ослабляє іі и веде до реформ, до конституциі. Так Австрия надала конституцию по нещасливій війні с Сардиниєю и Франциєю, а Мадяри одержали свою конституцию після прусько-итальскоі війни. Кримська и австро-сардинська війна зміцнили становище Наполеона III., противно виправа Мексиканська и прусько-австрийська війна с 1866 р. захитали ёго и принудили до уступств в користь свободи, а німецька війна принесла Франциі републику. Та й Россия не була би певне так скоро діждалась знесеня крепацтва и введеня деяких реформ, коли б не пораженє іі в кримській війні. Відтак ми гадаємо, що, якби не ся війна, не міг би и абсолютизм в Россиі довго устоятись — вже тому ні, що навіть Турция завела у себе конституцию и Россия осталась єдиною абсолютною державою в Европі. Колиж би війна закінчилась с повним успіхом для Россиі, ледве щоб не скріпився абсолютний ряд и не спинилось може на значний час введенє конституциі. А коли б крім абсолютного ряду ще й кому иншому в Россиі ся війна мала вийти на користь, то хиба тілько псевдославянофилам в роді Фадєєва, Аксакова и и., котрі не федерациі Славян бажають а руссификациі. Подібний погляд, як ми, мають, здається нам, и братя наші в Украіні, а навіть либеральні Россияне в Петербурзі, де зовсім не видко того великого запалу до війни, який, після донесень газет, удалось розбудити в тих частях Россиі, куди менше дійшла европейська просвіта.
Мимоходом тілько зганемо о становищу Поляків и формованю польского легиона. Поляки, замість лучитися з либеральними елементами в Славянщині (не виключаючи и самих либеральних Россиян), за помочю тілько котрих можуть — не відбудувати, розуміється, давнёі Польщи, котра була б чистим анахронизмом, але поставити нову Польщу серед Славянщини, стають все на боці ба навіть неприязно против славянськоі идеі. Від початку повстаня турецьких Славян значна більшість Поляків станула по стороні Турциі. Недавними ж часами с почином российсько-турецькоі війни підняли польскі ворохобники думку утворити польский легион в Царгороді, щоб вивести ёго против наддунайськоі армиі, котра в значній часті складається с Поляків и Русинів-Украінців, — та щоб заткнути польску хоругов над Вислою, Дністром и Дніпром! Ся видумка знайшла живий відгомон в галицько-польских часописях, а опамятливі перестороги Czas-у и Dziennik-а poznańsk-ого привитали сі то галицькі Поляки яко „москальофильство“! На щастє зголосилось досі до польского легиону тілько 15 калік и 26 кандидатів на официрів и полковників легиону. Як би там ні було, а все ж и зродженє такоі думки між Поляками и ціле іх дотеперішне становиско до славянськоі справи — виказують, що Поляки все ще не в силі здвигнутись не то до проводу у славянстві, до чого деакі з них мають претенсию, але й до погодженя своіх бажань и замірів з интересами цілого славянства.
Из дописі Fremdenblatt-у не можемо мовчки поминути тілько оден уступ, де сказано, що „ряд российський вже в найблизчім часі поробить кроки, щоби такому положеню діл в киівській губерниі конець зробити“. Се аж надто ясна грозьба нового утиску нещасного украінського народа. И за що? Що „Киів лихо мобилизував та складок на війну не уряджав“, хотя впрочім сповняв своі обовязки супротив держави?.. Справді, се новий рід провини, специфично российський, не знаний иншому европейському світови! За несповненє добровольного чину патриотичного — кара! Тіштеся Славяне та величайте Россию, боронительку „свободи Славян“! Хиба ж Украінці не такі самі Славяне як турецькі Серби та Болгаре? Хиба ж кривда менше болить, коли походить від свояка, як від чужого?..
Як российська дипломатия потрафила одурити дипломатию европейську, так российські псевдославянофили и публицисти потрафили позискати для Россиі симпатию Славян. Однако хотя суд людей може датись на хвильку обаламутити, але не обаламутить Россия суду, який колись видасть на неі история. А украінський народ, як перебув не одно тяжке горе, перебуде и ті гоненя, аж
|
Опадуть тяженькиі |
——————
- ↑ Позаяк вороги малоруськоі идеі в Россиі надуживали нераз статі „Правди“, щоб буцім-то оправдувати переслідованє тоі идеі на Украіні, заявляємо виразно, що висказуємо тут тілько наші погляди яко органа галицьких Русинів-народовців, а не всіх Малорусинів, именно ж не Украінців.
|
Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах.
|