хапати

хапати

Хапа́ти, па́ю, єш, гл. 1) Хватать, схватывать. Стали близько к бережку припливати і рученьками за білий камінь хапати. Лукаш. 62. Так хапає, як собака рве. Ном. № 4835. 2) Воровать, красть. На вовка тільки поговір, а овечок Трохим хапає. Гліб. 3) Брать взятки. Та й здорово він хабарі хапає. 4) Ѣсть съ жадностью. Хазяїн їсть тіки так, показує ложку.... а циган таки добре хапає, бо вимерхався не снідавши й нічого. Грин. I. 121. 5) Хватать, быть достаточнымъ. На чужій землі хата і сніп на чужій землі; зажнем стільки, що й не хапає. Г. Барв. 502.

Словарь української мови / упоряд. з дод. влас. матеріалу Борис Грінченко. Берлін: Українське слово, 1924