Фармазоны (1874)/4
| ◀ III. ГЛАВА | Фармазоны IV. ГЛАВА |
V. ГЛАВА ▶ |
|
На другій день и черезъ цѣлый тыждень було немало галасу та крику у селѣ, тай таки и плачу та лаяня чимало, бо усѣ жѣнки трийцятёхъ фармазоно̂въ мусѣли мастити та мыти та бѣлити, що ажь курило ся, а ихъ господарѣ припрятували по коморахъ та шопахъ, чистили по стайняхъ та задво̂ряхъ, а мѣтлы та вѣники мали ся въ роботѣ, що ажъ упрѣвали замѣтаючи та хаючи по всѣхъ усюдахъ, а то такъ, що и мышино̂й дѣрцѣ не пропекло ся. Докотри̂ жѣнки, котри̂ розумни̂ були, то и слухали своихъ господарѣвъ, якъ законъ божій велить, але котри̂ дурни̂ та божево̂льни̂ були, нужь лаяти ся та сварити ся съ чоловѣками, а нарештѣ и плакати та голосити. Але бо фармазоны не дарма желѣзну руку цѣлували; що сказали разъ, то такъ и мусѣло бути. Они чули во̂дъ своєи старшины, що сей свѣтъ а людскій вѣкъ нѣ на жартъ анѣ на фрашки даный є чоловѣкови во̂дъ Бога, то такъ они и справували ся, а за три дни выглядали ихъ домо̂вства и цѣле ихъ обо̂йстє що и до закуточка чисте та харне, якъ у яко̂й церквѣ, а у кождо̂й хатѣ було якъ у красно̂мъ вѣночку, що ажь образы святи̂ на стѣнѣ усмѣхали ся и мило поглядали на усю челядь въ хатѣ, бо кожде, чи мале чи велике, було у чистыхъ сорочкахъ, и одѣжь на нихъ чиста, хочь неразъ полатана и стара, бо такъ кождый господарь приказавъ и такъ мусѣло бути. — „То не соромъ,“ казали фармазоны, — „що одежина стара и полатана, абы она лишь чиста и не подерта.“ Отже мусѣли жѣнки що суботы и латати и мыти и хаити, якъ передъ великоднемъ, бо чоловѣки казали: у мене кождои недѣлѣ великдень!
Доки се у селѣ такъ дѣяло ся, и други̂ Срѣбнаро̂вски̂ господарѣ, котри̂ нѣщо не знали, не могли надивити ся, ажь тутъ и стала ся тревога у селѣ: Гершко Смокъ захорувавъ, и то такъ нагле та дуже, що ажь за лѣкаремъ у мѣсто по̂слали. Жидо̂вки такъ Гершка обсѣли, такъ вейкають ся та въ груди кулаками товчуть ся, ажь тутъ и надбѣгає панъ во̂йтъ, Павло Дзюбъ.
— А що тамъ, пане Гершку? вы хори̂?
— „Я уже вмерло, нѣвроки!“ ледви промовивъ Гершко.
— Та що се вамъ, Гершку? менѣ скажѣть, таже знаєте, що я вашь приятель! що вамъ?
— „Вы ще пытаєте, що менѣ? Я добре рахувало.... учера трийцять мужико̂въ не пило у мене и по̂въ кватырки горѣвки.... Ай-вай-міръ!…“
— Та Богъ зъ вами, Гершку! про трийцять дурнѣвъ вы ще собѣ будете орендаромъ, якъ и були; не бо̂йте ся!— „Герсти? трийцять дурнѣвъ!… а вы знаєте яка то утрата менѣ черезъ цѣлый ро̂къ? — Найменше три тысячѣ ринскихъ на ро̂къ! Ай-вай, ай-вай!....“
— Та де бы? що вы кажете?
— „Герсти єго? хиба Гершко Смокъ не вмѣє рахувати!… Я то ще дуже мало сказавъ, три тысячѣ!… а то менѣ все наробило той Василь Нестерюкъ, богдай бы було свою голову тамъ уломило, де пакъ було!… Вей-міръ!…“
— А зъ нимъ не можна бы що врадити? Я якъ схочу, то єго и слѣду тутъ не буде, не то що!
— „Суре, дай пану во̂йтови а ґітъ бромфъ! Ану, якъ бы тото, якъ? прошу вамъ! менѣ вже зовсѣмъ лекше стало! ну?“
— Не журѣть ся вы тымъ, Гершку! мы зъ нашимъ писаремъ уже говорили. Буде усе добре. Оттакъ видите. —
— „Ай-вай! дивѣть ся, хто тото приѣхавъ, ще и зъ двома жандарями? може то вже за нимъ, нѣвроки? пять вѣдеръ горѣвки заразъ вамъ тутъ кладу! Идѣть борше, та пытайте ся, чого они приѣхали! бѣжѣть, прошу васъ!“Во̂йтъ выйшовъ на дво̂ръ, а той панъ, що на брычцѣ, пытає:
— „Де тутъ во̂йтъ мешкає?“
— Я є во̂йтъ; що панови комісареви треба?
— „Писарь де?“
— У канцеляріи.
— „Ходѣть, покажѣть намъ! а заразъ цѣлу громаду скликати, абы якъ найборше зо̂йшла ся до канцеляріѣ съ податковыми книжками!“
Во̂йтъ лишь побѣлѣвъ якъ стѣна, але що було робити? мусѣвъ розказу комісарского слухати. По̂шли усѣ до канцеляріѣ, а громада тымъ часомъ сходила ся. У канцеляріи бавивъ и комісарь довгій часъ; то закликавъ сего або того господаря до себе у середину и пересмотрювавъ єго книжку, то выпытувавъ де-що у присяжныхъ и тягнувъ изъ нихъ протоколы, а нарештѣ выйшовъ до громады тай каже:
„Громадо! на вашо̂мъ начальнику и вашо̂мъ писари находить ся велике ошуканьство. За тото-жь, и доки выйде бо̂льша комісія, бере ся ихъ обохъ по̂дъ арештъ у мѣсто, а вы тымъ часомъ маєте слухати пана присяжного Ивана Правдарюка яко вашого начальника. А вы зновь, Иване Правдарюку, маєте громаду провадити честно и законно, якъ цѣсарске и краєве право велить, а до помочи дає ся вамъ Василя Нестерюка, яко чоловѣка письменного и розумного. Громада Срѣбнаро̂вска дуже збѣднѣла и по̂дъупала черезъ сво̂й нерозумъ и свою ледачо̂сть: для того старайте ся вы оба усѣма силами и по божому сумлѣню, на праву дорогу єѣ навести, а урядъ цѣсарскій и краєвый дасть вамъ всяку помо̂чь, якои лишь треба буде.“
Оттакъ сказавши, поѣхавъ комісарь. Жандарѣ убрали во̂йта и писаря у ланцушки и попровадили у мѣсто, а Правдарюкъ такъ каже до громады:
— „Панове громадо! нынѣ робо̂тна днина, тому идѣть собѣ кождый до своєи роботы, а у недѣлю, по службѣ божо̂й, маєте тутъ усѣ зо̂йти ся менѣ на розказъ и на пораду! — Я иду до панъ-отця и буду ихъ просити, абы такожь ласкави̂ були, у недѣлю межи насъ прийти! — Зъ Богомъ же теперь до роботы, господарѣ, а абы менѣ нѣхто у корчму не повернувъ, бо буде караный!“
Такъ и розо̂йшли ся усѣ.
— „Се бѣда!“ казали пяницѣ.
— Ба се добре! казали фармазоны; — якъ-бы се давно уже такъ, то не було бы такои нужды у селѣ, и Срѣбнаро̂въ стоявъ бы теперь якъ яке нѣмецке мѣсточко.