Універсалізм у хліборобскій ідеольоґії (лист до проф. Яворського)
| Універсалізм у хліборобскій ідеольоґії (лист до проф. Яворського) пер.: Євген Томашівський Прага: 1926 |
|
|
 |
| На місці цього тексту повинне бути зображення. Будь ласка, додайте їх, використовуючи інструкції на en:Wikisource:Image guidelines та en:Help:Adding images. |
| На місці цього тексту повинне бути зображення. Будь ласка, додайте їх, використовуючи інструкції на en:Wikisource:Image guidelines та en:Help:Adding images. |
В ч. 99 і 100 за рік 1926 в краківській ґазеті „Час“, орґані польських консерватистів — „станчиків“, один з представників цих консерватистів проф. Яворський, помістив од себе листа, писаного до нього одним українським політиком. Редакція „Часу“ до цього листа дала такий вступ:
„Проф. Яворський одержав від одного зі своїх бувших учнів нині консервативного українського політика, листа з усіх сторін гідного уваги. Помішуємо його, підкреслюючи, що в цілій дискусії залишаємо авторам цілковиту свободу, собі ж застерігаємо лише право при кінці висловити свій погляд“.
Орґанізація „Український Стяг“, що має своїм завданням ширити хліборобсько-державницьку ідеольоґїю вважає потрібним подати дословний переклад цього листа тому, що він розвиває засадиідеї, якій служить „Український Стяг“.
„Український Стяг“.
| На місці цього тексту повинне бути зображення. Будь ласка, додайте їх, використовуючи інструкції на en:Wikisource:Image guidelines та en:Help:Adding images. |
В цінній Вашій статті "Дискусія про ідею“ було порушене незмірно важне питання хлібробської ідеольоґії. Гадаю, що це питання має значіння не лише внутрішньо-національне. Від перемоги чи поразки хліборобської ідеольоґії в данному народі залежить його відношення до народів сусідніх і навпаки. Крім того думаю, що це питання в огляду на могутність сил, які хліборобську ідеольоґію намагаються знищити, не може бути розвяване лише в одній країні, без співділання зусиль, роблених в цім самім напрямку в инших країнах. Це спонукало мене написати кілька слів з метою представити Вам, Високошановний Пане Професоре, погляди на це питання так, як вони уложилися серед українських хліборобських сфер.
На вступі зазначаю, що погляди ці формулюю лише в найзагальнійших рисах. Докладнійше вони трактовані в Видавництві "Хліборобська Україна“, що виходить у Відні, як неперіодичний орґан еміґрантів хліборобів з України.
Яке місце в сучасній повоєнній Європі займає хліборобська ідеольоґія? Чим ріжниться вона засаднича від инших ідеольоґій? Хто ідеольоґію хліборобську і инші ідеольоґії в сучасній Європі репрезентує? Яке є відношення репрезентантів хліборобської ідеольоґії до репрзетантів инших ідеольоґій? врешті — які потрібні внутрішні й зовнішні умови для перемоги хліборобської ідеольоґії в даній країні? — Ось, на мій погляд, основні частини, що складають цілість, порушеного Вами, Високошановний Пане Професоре, питання?
Чи є комунізм хліборобською ідеольоґією? Чи є хліборобською ідеольоґією противоставляємий комунізмові "буржуазний“ міщанський лібералізм, або інтелігенський так само як комунізм, лише не соціялістичний, а націоналістичний фашизм? Очевидно ні. Сили, правлячі сьогодня Європою — одна на Сході, друга на Заході з хліборобською ідеольоґією не мають нічого спільного. Хліборобська ідеольоґія займає сьогодня в Європі положення ідеольоґії переможеної, позбавленої впливу й значіння. А позбавлена впливу й значіння хліборобська ідеольоґія тому, що й змістом своім і формами політичними, в яких той зміст вираз свій знаходить, ріжниться вона засаднича від пануючих · сьогодня ідеольоґій не хліборобських.
Передусім, як то Ви, Високошановний Пане Професоре, слушно в своїй статті підкреслили, засадничаю рисою хліборобської ідеольоґії єсть іраціоналізм. Іраціоналізм же цілковито чужий способові думання в рівній мірі як сучасного Західно-Європейського ліберала міщанина, так і борючогося з ним за владу інтеліґента або півінтеліґента комуніста чи фашиста. Хлібороб, співпрацюючи й співжиючи з природою, має виразне почуття ріжности й ієрархії всесвіту та присутности у всесвіті невідомих сил, які людина своїм розумом може відчувати, але керувати якими не в стані. Для сучасного "змашинізованого“, коли так можна висловитися міщанина, й для породженого цією міщанською машиною комуніста чи фашиста, ієрархія й ріжність річей та вартостей не існує. Весь світ, а передусім людина, уявляється їхньому думанню в образі однакових, що до свого змісту цифр, з яких розум людський може й повинен творити довільні комбінації. Звідціль іраціональна. метафізична релігійність і віра в Бога у хлібороба: звідціль раціоналістична вільнодумність і безрелігійність сучасного міщанина; звідціль фанатична в переконанню про свою раціоналістичну, діалектичну „правду“, матеріалістична теорія комунізму, й така сама, тільки на націоналізм перелицьована теорія фашизму. Звідціль врешті заміна релігії й церкви, та в сферах „буржуазних“, як в „пролетарських“ і „фа-шиських“ новітньою магією: вірою в божеську всемогутність людського розуму й його чудотворців, ще засідають чи то в масонських ложах і Лізі Народів, чи в третім Інтернаціоналі й комуністичних „ячейках“, чи врешті в фашизмі.
Далі хлібороб звязаний з землею; він найвидатніший представник типу людини осілої. Сучасна культура міщанська, машинова, всі пута осілости нищить, Європейська людність, що раз швидче переходить в стан кочовничий, в стан вічного перекочовування з одного міста до другого, з села до фабрики, з одної фабрики до другої і т. д. В ідеольоґії комунізму й фашизму це кочовництво знаходить своє освячення й найвищий вираз. Звідціль зникаючі сьогодня, поняття Землі—Батьківщини й патріотизму хлібороба. Звідціль пануючий сьогодня міщанський, на ліберальній формулі „самоозначення“ опертий, націоналізм, який поняття нації ототожнює з поняттям екстериторіяльної акційної спілки, що має свої філії, свої „меншосте“ в ріж-них землях. Звідціль врешті, загортаючі що раз ширші круги, комунізм і фашизм, що організують в войовничі орди, одірвані од землі маси, споюють їх залізною дис-ціпліною терору, побуджують фанатизмом класової чи національної зненависте й кидають на збурення або підбій останків культури хліборобської осілої.
Міщанин для своїх, від природи одірваних, спекуляцій гандльових, промислових, фінансових чи врешті розумових, вимагає як найширшої політичної свободи. Інтеліґент комуніст чи фашист для опановання й проводу сучасних орд мусить душити всяку політичну свободу. Хлібороб і культура хліборобська, займають середину між цими двома протилежними бігунами. Тяжка боротьба хлібороба з природою вимагає поступу, дисципліни, орґанізації; але при цім не - може обійтись вона без індівідуальної свободи. Звідціль сучасні „буржуазні“ республіки, що являються виразом вибуявшого лібералізму міщанства. Звідціль комуністичні чи фашиські диктатури революційної інтеліґенції, що являються виразом фанатичної нетолєранції людей, живучих з демагогії й гіпнотизування юрби. Звідціль врешті сучасні хитання хлібороба між анархією перших і деспотизмом других, коло втраченого власного пункту рівноваги, яким була для хліборобської їдеольоґії правова, ограничуюча надмірну свободу й сама правом ограничена, оперта на лицарському, але продукуючому осілому хліборобському елементі — монархія.
Ідеольоґію лібералізму, ідеольоґію остаточно перемігшої сьогодня по великій війні, демократії репрезентує міщанство, що керує сучасною капіталістичною машиновою культурою. Противоставляються йому комунізм і фашизм, що керуються нічого непродукуючою, занятою виключно політикою й реформуванням світа, революційною інтеліґенцією і півінтеліґенцією.
Елементи непродукуючі, не осілі, що знаходяться в кожному суспільстві, абсорбувалися давніше в суспільствах осілих посідаючих хліборобську ідеольоґію, або орґанізацією державною, чи то як постійне наємне військо, чи як державні урядовці, або ж орґанізацією церковною, як духовенство й залежні від духовенства вільні професії. В карбах удержувалися ці елементи сильним консерватизмом хліборобських суспільств і універсалістичними все обовязуючими доґматами тогочасної монархичної й тогочасної могутньої орґанізації церковної. Сучасні суспільства, зрево-люціонізовані від гори до низу вільнодумною ідеольоґією міщанства, одірвані від землі, позбавлені всеобовязуючих доґматів а рівно ж і інституцій консервативних: суспільних і політичних, а тому позбавлені гальм і внутрішньої дисципліни, являються найсприятливішим ґрунтом для революційних змагань елементів непродукуючих, не осілих, кочовничих. Тип, що був давнійше фанатичним ченцем, якого в карбах удержувала церква, сьогодня став комуністичним агітатором, позбавленим всяких стримуючих засад. Давній клерк і скрибент, залежний давніше від влади свіцької чи духовної, сьогодня, як „незалежний“ редактор вулишних часописів, марить про свою власну диктатуру „з волі народу“, за представника якого він себе уважає. Давній кондотєр і урядовець слухняні слуги монарха, сьогодня самі хотять самовладно правити державою. І всі вони, під гаслом комунізму чи фашизму, звертаються сьогодня проти правлячих парламентів боязкої й спекулянтської „буржуазії“, яка ці елементи неосілі, бурхливі, сама своєю ліберальною ідеольоґією і своєю республікансько-демократичною системою правління визволила зі всяких моральних і політичних пут.
Хто ж супроти оцих двох сил, що змагаються сьогодня між собою за владу, репрезентує хліборобську ідеольоґію? Адже ж хлібороби, яко верства, зайнята орґанічною продукцією, творять більшість у всіх майже європейських країнах. Чому ж ідеольоґія цієї верстви відограє в життю сучасної Європи чим раз меншу ролю? Чому в республіках „буржуазних“ репрезентують хліборобів ріжні міщанські, менш чи більш демократичні партії, а в комуні стичних або фашиських диктатурах хліборобам залишена виключно роля кормителів самовладно правлячих державою, інтеліґентів в мундурах, або без мундурів. Значить не відсоток хліборобської людности, а щось инше — рішає про таке чи инше відношення представників хліборобської ідеольоґії до представників ідеольоґій инших. Україна наприклад, є країною найбільш хліборобською в Європі, а править сьогодня її більшою частиною не хліборобська комуністична охлократія, подібно як хліборобською рівнож Польщею править не хліборобська міщанська демократія.
Перемогу маси хліборобської, як і всякої иншої маси, вирішує присутність серед неї провідників: людей що посідають спільні риси й спільні і іраціональні хотіння з масою, але відріжняються від неї більшою активністю, більшою жадобою влади, та що за цим іде — більшою здібністю до боротьби, ризику і самопосвяти. Чи ідеологія комунізму одігравала б сьогодня яку небудь ролю, коли б існував тільки сам т. зв. „пролетаріат“, позбавлений своїх інтеліґентських провідників? Посідаючи з цим пролетаріатом спільні риси й хотіння, одірвана, як і він, від землі, дому й власности, революційна мійська інтеліґенція усвідомила ці спільні риси й хотіння в формі комуністичної ідеольоґії, й дала цю ідеольоґію та відповідну орґанізацію масам. Допіру якісна сила провідників, сполучена з кількісною силою мас, запевнила перемогу комуністичній ідеольоґії на Сході й зробила з цієї ідеольоґії силу активну на Заході. Хто потрафить усвідомити сьогодня в формі хліборобської ідеольоґії риси і іраціональні хотіння хліборобської маси? Хто, посідаючи спільні з цією масою риси й хотіння, потрафить дати провід і орґанізацію її кількісній силі: поведе її з собою до перемоги своєю силою якісною, своєю відвагою й самопосвятою?
Давніше провідниками хліборобської маси була шляхта. Звязана з цією масою одинаковими рисами й хотіннями осілого хлібороба, відріжнялася шляхта своїм войовничим характером лицарства. І доки була вона хліборобами й лицарством, доки сповнювала вона свій обовязок оборони й орґанізації хліборобських мас, і доки ці маси її авторитет, її провід, завдяки її якісній вартости, визнавали, доти панувала серед народів ідеольоґія хліборобська, принята й міщанством і інтеліґенцією-тогочасними.
Упадок лицарськости й упадок хліборобського духа серед шляхти позбавили її характеру провідників. Перевернувшись з лицарів на верству багатих селян „обшарників“, і засвоївши собі цілковиту чужу хліборобам ідеольоґію переможного від часу французької революції міщанства, верства шляхецька утратила рацію існування. „Аґрарні реформи“, переведені сьо-годня в ріжних Європейських країнах правлючим ліберальним міщанством або революційною інтелігенцією, — це останній етап усування дотогочасних провідників хліборобських мас — провідників які втратили свою здатність до проводу. І, як це звичайно в таких випадках буває, фермент, що повстав серед хліборобських мас, позбавлених свого власного, органічного проводу, потрафили для своїх власних цілей, використати провідники верств инших, не хліборобських. Селянин став сьогодня пасивним „виборчим знаряддям“ в руках міщанства або сліпою, руйнуючою силою, що служить „гарматним мясом“, в революційних підприємствах комунізму й фашизму.
Вимірання провідників давніх і брак нових — це сумна фаза розвитку, яку ми, хлібороби, в усіх європейських країнах тепер переживаємо. І майбутнє наше залежить від того, чи відродяться й стануть знову до проводу здатні, ідеольоґично не здеґенеровані, останки давньої шляхти й чи прилучаться до цих останків провідники нові: з землею й хліборобством орґанічно звязані, але посідаючі, крім виключно хліборобських рис самолюбного Феллаха, необхідні для провідників риси лицарські, передусім же здібність до дисципліни витривалости й самопосвяти в боротьбі.
Першою умовою, необхідною для народження такої верстви провідників хліборобських мас, є усвідомлення духа й завдань хліборобства; є — як то Ви, Високошановний Пане Професоре слушно зауважили — витворювання хліборобської ідеольоґії, тими очевидно що зберегли орґанічний звязок з хліборобством і його духом. Бо доля окремих ґруп і народів передусім вирішується в царині духа. Хлібороби, які приймають ідеольоґію міщанства або фашиської чи комуністичної інтеліґенції, вчиняють, як хлібороби, самогубство. В першому й другому випадках жде їх доля офірних козлів в руках ріжних „народових демократій“, або націоналістичних чи комуністичних орд. Тільки усвідомлення собі своєї духової окремішности і своїх власних цілей, і тільки належний вибір засобів, що ведуть до реалізації цих цілей, може спричинитися до витворення в даній країні верстви, яка буде в стані зорґанізувати хліборобську масу й таким чином запевнити хліборобській ідеольоґії перемогу серед даного народу.
При виборі засобів ділання представники хліборобської ідеольоґії повинні мати завше на увазі меншу політичну здібність хліборобських мас, в порівнянні з міщанством, що посідає більшу здібність до політичної орґанізації завдяки свойому скупченню, способові життя й продукції, і в порівнянні з т. зв. „пролетаріатом“, який з натури є успособлений до сполучення в жадобі влади й здобичі громади. Ця політична нездібність, цей вроджений анархизм селянських мас, дасться опанувати й вирівняти на їх користь лише надзвичайно сильною орґанізацією й політичною дисціпліною їхніх провідників.
Приклад давньої Польської Річи Посполитої магнатсько-шляхецької — і приклад давньої Річи Посполитої Української шляхетсько-козацької вчать, що країни хліборобські з недоброю анархичною організацією провідної верстви, як окремі державні організми не можуть вдержатися. Отже неминучу політичну катастрофу викликали б для хліборобської Польщі й хліборобської України ті провідники хліборобських мас, які організацію свою захотіли б оперти на республіканських основах. Бо кожна республіка, оперта завше на необмеженій свободі правлячих, хліборобську верству, по природі своїй нахилену до політичної анархії, роскладає й деморалізує. Множество селянських „партій“ або як у нас на Україні „отаманів“ без жалю взаємно себе поборюючих і своєю анархією руйнуючих державу — це в наш час єдиний наслідок республіканського способу організації хліборобських мас.
Так само не надається для політичної організації хліборобських мас і диктатура, чи то дідична в формі абсолютної монархії чи то довічна, в формі того чи иншого цезаризму. Бо всяка диктатура, мусить спіратися на верстві непродукуючій, а тому не хліборобській, яка віддана виключно цілям підбою й правління. При диктатурі хлібороби раніше чи пізніше мусять обернутись в невільничий „стан податних“ що виплачують данину провідній верстві. Тільки монархія, що спірається на пошануванні релігії й права — монархія з обмеженим самодовольством касти урядницької й військової, і з обмеженою свободою провідників хліборобських мас — є єдиною політичною організаційною формою, що своєю дисціпліною і своїм гальмом може запобігти вродженому індивідуалістичному анархизмові хлібороба. А рівночасно єдиним політичним устроєм при якім родина, стан і ідеольоґія хліборобська можуть відогравати провідну ролю в життю свого народу. Нарешті взаємовідносини міжнародні. Хлібороб по своїй природі не може творити інтернаціоналів. Утопією є всілякі „зелені інтернаціонали“ — прояв зараження хліборобів ідеологіями инших верств. Категорії думання хлібороба про міжнародні взаємовідносини мусять по природі річей бути відмінні від думання купця чи неосілого кочовника.
Хлібороб — це земля. Отчизною, Батьківщиною хлібороба єсть його земля, а його нацією — народ, що ту землю заселяє. „Націоналізм“ хлібороба зветься патріотизмом. Це „націоналізм“ того колишнього „Римського Поля“, що не має нічого спільного ані з націоналізмом „еґоїзму“ й „інтересу“ екстериторіяльних націоналістичних міщанських спілок, ані з націоналізмом кочовничої орди, для якої „народом є кочуюча з місця на місце, або роспорошена серед чужих громада. Нація й земля в поняттю хлібороба, це синоніми. Тому то наприклад, Німець — хлібороб, що осідає на землі, заселеній народом польським, тим самим мусить стати Поляком. Поляк хлібороб, що осідає на землі заселеній народом українським, тим самим мусить стати Українцем і навпаки: Українець, що осідає на землі, заселеній народом польським, мусить Стати Поляком. Таким був спокон віку спосіб міжнароднього думання хлібороба. Так повстали всі держави й нації хліборобські, у яких провідна — завше наносна — верства зливалася з місцевим народом в одну державну, а потім і національну цілість під впливом власне такого, а не иншого способу думання. І всіляке відступлення від цього способу думання мстилося й мститися буде упадком верстви й ідеольоґії хліборобської.
Колоніальний, купецький спосіб думання у взаємовідносинах міжнародніх вбиває хліборобську ідеольоґію і усуває владу хліборобської верстви в даній країні. Хлібороб, котрого Батьківщиною є метрополія, а не та земля в якій він осів, вийшовши з метрополії; хлібороб, котрого нацією не є народ, серед якого він працює, а народ з якого вийшли його батьки — перестає бути хліборобом з ідеольоґією хліборобською; він стає володіючим тільки землею представником купецької факторії. З тої хвилини падає хліборобська ідеольоґія і в його батьківській країні, й там приходять до влади инші верстви без ідеольоґії хліборобської — верстви, які по природі своїй здатніші до правління колоніями. І хлібороб стає у них покірливим знаряддям, яке нерідко приноситься в жертву для цілей колоніяльної політики.
Крім того, щоби правити колонією з метрополії, треба здеморалізувати підбиту хліборобську верству в колонії: треба її зденаціоналізувати, треба знищити в ній патріотизм хлібороба. І треба цю верству здеморалізовану, позбавлену вже хліборобської ідеольоґії, в себе всмоктати. Хліборобський Рим колись штуку деморалізування й денаціоналізування підбитих „варварів“ довів до досконалости. І що ж сталося? Ті ж самі варвари, як імператори, почали правити Римом. Римляне кресові, позбавлені Римом хліборобської ідеольоґії, цю ідеольоґію знищили в Римі й викликали упадок хліборобського Риму.
Джерела траґичної боротьби польсько-української, яка й Польщу й Україну завше вела до руїни, лежать власне в упадку хліборобської ідеольоґії в тих двох хліборобських країнах, з хвилиною коли Україна стає колонією Польщі. Щоб правити українською колонією, хліборобська Польща мусить позбавити провідну хліборобську верству на Україні хліборобської ідеольоґії, патріотизму своєї української землі, а потім мусить цю, ідеольоґично здеморалізовану, верству в себе всмоктати. Хліборобська Україна, позбавлена таким чином своєї провідної верстви, гине. Польща ж, замість того, щоби мати в сусідстві спокійну державу хліборобської ідеольоґії, знаходить за своїми границями заборчі орди тих чи инших кочовників, які перемогли на Україні, завдяки її колоніяльній суспільній структурі й які кожної хвилини готові кинутися на Польщу. Дати опір їм хліборобська Польща не єсть в силі, бо її власна провідна верства, заражена колоніальними токсинами, затрачує під їхнім впливом свою хліборобську ідеольоґію, а разом з нею й свій гарт, свою внутрішню спайку, свою здібність до війни й оборони. Лише відродження хліборобської ідеольоґії в цих двох сусідніх країнах, і відродження думання про взаємовідносини польсько-українські категоріями хліборобськими — з точки зору земель, а не екстериторіальних націй — може покласти кінець віковій польсько-українській траґедії.
Отже хліборобська ідеольоґія для виконання свого великого міжнароднього завдання повинна посідати найважнішу рису: універсалізм. Цей універсалізм, про значіння якого для сучасного життя Ви, Високошановний Пане Професоре, так прекрасно й переконуюче писали в „Часі“. Бо лише така ідеольоґія може перемогти, яка взаємовідносини між людьми й між народами реґулює одним універсальним правом. Не можна у себе дома бути хліборобом, а сусідові від усього серця бажати большевизму. Не можна бути для себе християнином, а рівночасно тішитися, коли сусіда-християнина перемогли поганці. Упадок серед хліборобської верстви універсалістичного способу думання, — думання однаковими, як для себе, так і для инших, ідеями — є бодай що найголовнішою причиною упадку хліборобської влади й хліборобської ідеольоґії на всьому світі. Хлібороб німецький, накидаючи в 1871 р. французькому хліборобові не милу собі самому республіку, отримав її для себе в 1918 р. з рук французьких. Ті хлібороби, що потирали руки від радости, коли впав на Україні наш хліборобський уряд гетьманський, мають сьогодня анархію й „аґрарні реформи“ в своїх країнах. Бо занепад універса-лістичного способу думання веде передовсім до згуби тих, які це думання — а разом з ним почуття свого власного місця, своїх власних прав і своїх власних обов’язків у всесвіті — втратили.
Занімів у летаргії, опертий на підставах християнських, середньовічний, універсалістичний спосіб думання європейських лицарів-хліборобів. Не народився бо на підставах лібералізму й необмеженої, від часів реформації й французької революції, свободи думки — не міг народитися універсалістичний спосіб думання міщанської демократії. 1 на цю духову руїну європейську, на сучасну вежу Вавилонську, позбавлену понять і ідеї, для всіх однаково зрозумілих, напі-рає руйнуючий універсалізм комунізму: універсалі-стичне думання кочовників.
З огляду на ідеольоґичне розбиття й розпорошкування Європи, універсалістичне думання комуністів, являється найгіршою небезпекою, бо воно їм дає сильну внутрішню спайку, однаковий спосіб діяння й реагування на всілякі життьові з’явища в усіх країнах. І нема иншого порятунку для європейської цивілізації, як ідеольоґичній єдности кочовників, во імя нищення, противоставити ідеольоґичну єдність людей осілих, во імя творчости: матеріялістичному універсалізмові комуністів протиставити ідеалістичний універсалізм хліборобів.
Без універсалізму й його всеобов’язуючих основ в хліборобській ідеольоґії, представники цієї ідеольоґії в кожній країні не переможуть. Згинуть вони разом з ліберальним міщанством, даремно шукаючим сьогодня свого ідеольоґичного „Льокарна“, або згинуть разом з поганським фашизмом, який забув, що насилля тільки тоді може мати моральну слушність і вигляди на перемогу, коли підпорядкується якомусь загально-людському, всеобов’язуючому, універсалістичному праву.
Від того залежить творче міжнародне значіння хліборобської ідеольоґії. І це накладає на хліборобів у всіх країнах обов'язок співпраці по витворенні спільних універсалістичних рис цієї ідеольоґії й обов’язок приняття її основ у взаємовідносинах між собою. Як спробу власне такої співпраці, і як бажання, щоб відносини польсько-українські почали укладатися на всеобов’язуючих основах ідеольоґії хліборобської, зволіть, Високошановний Пане Професоре, прийняти, разом з виразами найглибшої пошани, ці мої скромні уваги.
Надруковано. р. Рядок знизу. 30 монархичної 24-25 і іраціональні 9 самодовольством 6 кожній обгортці: хліборобскій |
Треба читати. монархичної держави іраціональні самовладством жадній хліборобській |
|
Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах та Чехії.
|