Українські твори/Переднє слово
| Українські твори Переднє слово (Сергій Єфремов) |
Полтава ▶ |
|
Видаючи для нашої публіки українські твори Євгена Гребінки окремо, мусимо кілька слів сказати про їх автора, досіть популярного колись в Россії письменника, а тепер, зовсім вже в російському письменстві забутого й пам'ятного тільки з своїх українських приказок та ліричних поезій.
Євген Павлович Гребінка, син офицера-гусарина, побачив світ 21 січня р. 1812 в хуторі Убіжищі, близько Пирятина (в Полтавщині). Там таки ж перебув він і дитячий вік свій, одбіраючи виховання й початкову освіту під російським впливом батька та українським — усієї обстанови, а найпаче бабусі-няньки, що вчила хлопця народних пісень, казок та инших творів рідного слова. Старий Гребінка, як звичайно, хотів з свого сина зробити московського панича, намагаючись держати його здалека від усього „мужицького“, але встерегти дитину від рідного впливу не сила його була, живучи на селі в Полтавщині, серед народу. Року 1825 Євгена дали в науку до „гимназіи высшихъ наукъ кн. Безбородко“ в Ніжині, — тієї самої, в якій трохи попереду вчився і славний земляк його, Микола Гоголь. Учень з Євгена був талановитий, слухняний, до науки та книжок охочий, м'ягкої й лагідної вдачі. Шкода тільки, що далека від народнього життя школа одвернула була його від народу й навіть офиціяльно перехрестила з Гребінки на „Гребенкина“; школа, певне, підживила й насіння тієї двоїстости, що в дитячій натурі заложена була ще з дому недоречним вихованням. Гребінка з того часу й опісля виявляв раз-у-раз, що вдача у його занадто хистка й на чужі впливи податлива. Живучи на Вкраїні, він і писав українською мовою, а перебравшись на чужину, мало не зовсім занехаяв рідне письменство, добуваючи собі „слави“ невдатними російськими творами. Не знав неборака, що коли й міг він зробити щось справді путнього в письменстві, то тільки рідною мовою пишучи, а не тими російськими повістями, в яких тільки переписував без тямку Гоголя та инших тоді популярних авторів.
Р. 1831 Гребінка добув курсу в гімназії й пішов спершу на військову службу, але служив недовго і швидко залишив військо. Перебувши якийсь час на Вкраїні, де поновив був свої симпатії до рідною слова, Гребінка р. 1834 поїхав на службу до Петербургу; там він мав посаду спершу в комиссії духовних шкіл, а опісля вчителював у кадетському та гірничому корпусах, викладаючи науку російської мови й літератури. Бувши людиною слабовитою й перше, Гребінка в Петербурзі ще більше почав упадати на здоровлі й 3 грудня р. 1848 помер; поховано його на рідному хуторі в Полтавщині.
На ниву письменства Гребінка виступив дуже молодим: р. 1831, ще студентом бувши, почав він перекладати на українську мову Пушкинову поему „Полтава“ (скінчив р. 1835). Перебуваючи р. 1833 на Вкраїні, увесь час на селі живучи, серед народу, Гребінка понаписував свої „Приказки“, які р. 1834 й видав друком у Петербурзі. „Приказки“ усім на Вкраїні дуже вподобались і відразу придбали молодому письменникові серед земляків чималу славу. На превеликий жаль одначе, теж дуже швидко виявилася хистка та нетверда вдача Гребінки: видавши свої „Приказки“, він для українського письменства завмірає цілком, а обертається в другий бік. Перебуваючи в Петербурзі найбільше серед російських письменників, Гребінка пориває й ті тоненькі нитки, що його прив'язували ще були до рідного краю, і звертає з спасенної, хоч і вузької, стежки рідного письменства на широку дорогу чужого. Він починає писати російською мовою повісті, оповідання й поезії, беручи для них теми переважно з українського життя та історії. Як російський письменник, Гребінка не здужав витворити щонебудь таке, що хоч би на короткий час пережило свого автора. Вічне наслідування Гоголя, брак орігінальної фізіономії, шаблонова композіція — зробили російські твори Гребінки вельми недовговічними: його забуто зараз же по смерті і в історії російського письменства йому немає місця[1].
Спочатку 40-х років Гребінка ще раз спробував був вернутись до українського письменства, надумавши знов для своїх земляків працювати. Р. 1841 його заходами видано в Петербурзі збірник „Ластовка“, зложений з творів тогочасних письменників українських: Афанасьєва-Чужбинського, Боровиковського, Забіли, Квітки, Куліша, Мартовицького, Писаревського та Шевченка; знаходимо тут п'ять поезій і самого редактора. Як видко з прощального слова до збірника („До зобачення“), Гребінка мав на думці ще писати й видавати українською мовою, але згадані п'ять поезій у „Ластовці“ — то був його лебединий спів в українському письменстві: до самої смерти своєї він нічого вже не написав і не надруковав українською мовою. Що тому причиною було — не знаємо; певне, та сама хистка та занадто м'ягка вдача його, що й перше одбила була від рідного письменства, та ще, може, в додатку до неї й слабість, яка незабаром і звело його в домовину.
В нашому письменстві полишив Гребінка не велику спадщину, але їй мусить дякувати, що ім'я його й досі не пішло, то ще довго й не піде в непам'ять. Справжній талант літературний, орігінальність та щирість видко лиш в його „Приказках“ та деяких поезіях ліричних (найслабший з усього переклад „Полтави“). Легка гарна мова, артистична форма, орігінальний зміст то справжній гумор його приказок, з тихим відтінком щирої сумовитости в ліричних поезіях — сталися причиною того, що ім'я Гребінки стоятиме раз-у-раз високо в історії українською письменства. Справедливе сказав слово про Гребінчині приказки Куліш: „коли рівняти їх і до сусідньої словесности, то наряд чи є в ній кращі приказки од Гребінчиних, а тільки що сусідські дзвони голосніші від наших“. Серед Українських байкарів Гребінці на довго забезпечено одне з найперших місць поруч кращих заступників українського байкарства. Як міфічний Антей, що набірався сили, торкаючись матері-землі, так і Гребінка (та й чи один же то він?) набірався справжньої творчости, обертаючись до рідного письменства й рідної мови, і єдіно лиш сим здобув він право на певне місце в літературі…Сергій Єфремов.
|
20. XII. 904.
У Петербурзі. |
——————
- ↑ Дві з російських повістей Гребінки — „Іван Золотаренко“ та „Чайківський“ — перекладено й на мову українську і видано у Киіві та Львові. „Собраніе сочиненій“ Гребінки вийшло р. 1862 у Петербурзі (п'ять томів) і р. 1903 у Киіві (два томи); опріч того, українські твори окремо видано р. 1878 у Киіві під заголовком „Пирятинська ластівка“, і сами „Приказки“ р. 1899 у Чернігові.