Українські твори
Євген Гребінка
Українські приказки
Ворона і ягня
• Інші версії цієї роботи див. Ворона і Ягня Київ: Видавництво «Вік», 1906
ВОРОНА І ЯГНЯ.

 Орлу схотілось попоїсти;
 Піднявсь у-гору птичий царь

І вгледів відтіля, що край ставка вівчарь
 Онучі прати мусів сісти,
Отара ж попаски попхалась навманя.
Орлу це по-нутру; зложивши моцні крила,
Опукою з гори — аж вітром зашуміло —
 Орел ушкварив на Ягня,
Підняв його і геть потеребив за гору.
 І треба ж, щоб на цюю пору
Пило біля ставка дурне Вороненя.
Страх, полюбилося йому цареве діло,
І думає: „чому ж цього я не зроблю?
 Да не Ягня, а барана вхоплю“.
 Дивлюсь — воно у-гору полетіло,
 Да й пуць на шию барану,
 І кіхті вплутавши йому у вовну білу,
Смикнулося нести, да ба! вага не в силу:
 Баран важенький і Орлу!…
Воно вже стямилось, мерщій би полетіло,
 Так із шерстѝ не виплутає ніг.
Дурне моталося, поки вівчарь прибіг
 І гарненько йому обскубши крила,
 На іграшку дитині дав.

 Мабуть, Господь так світ создав,
Що менший там не втне, де більший геть-то зможе:
Що дядькові пройшло, ти не роби, небоже,
 Щоб крѝлець хто не обчухрав!