Українські Січові Стрільці 1914-1920/Напередодні світовової війни

Українські Січові Стрільці 1914-1920 Напередодні світовової війни

Українські Січові Стрільці ▶

Примітка: Збережено особливості правопису часу видання книги

Із хмар, що від кількох літ чорними клубами збиралися на політичному небозводі Европи, вдарив перший грім: у Сараєві, столиці австрійської провінції Боснії, згинули від куль сербського революціонера Прінціпа австрійський престолонаслід-ник архикнязь Фердинанд і його дружина Софія.

Після першого грому звіявся світовий буревій, що струснув в основах усіми європейськими державами й народами. Одні з них змів із лиця землі, інші воскресив. Одним народам кинув золоте яблуко свободи, в інших роздув іскру бажання волі.

Розділена кордоном на дві половини стрепенулась від бурунного подуву війни й Українська Земля. На її заході, на галицькому небозводі, рука українського народу огненними буквами писала три величні слова: Українські Січові Стрільці.

Українські Січові Стрільці — це вицвіт і завершення першої доби галицько-українського відродження.

Вогонь світової війни спалахнув у часі, коли Галичина на кожній ділянці свого національно-суспільного життя зробила великий поступ. Після сумного передновку 60-тих та 70-тих років розцвілося життя Галицької Волости. Розвинулась українська політична преса, народне шкільництво, зорганізовано тисячі читалень, кооператив та сільськогосподарських кружків. Культурні й економічні установи були в розгоні діяльности. До того всього дійшли галицькі Українці без чужої допомоги і лише завдяки своїй праці та витревалости. Осяги давали почуття сили. До розбудження мас причинились у великій мірі українські політичні партії, що в боротьбі з ворожими течіями оформили політичний світогляд народу. Москофільство, ця важка недуга народнього організму, уступало перед розбудженою стихією назріваючого українського націоналізму.

Московським царатом, що став потугою на побоєвищі Полтави, стрясла революція 1905 р. Вона спалахнула внаслідок програної війни з Японцями. Російська деспотія, що нищила кожний прояв української національної окремішности, не знищила рідної культури та живого слова. Нова хвиля національно-культурного відродження на Придніпрянщині скріпила духовий звязок між обома вітками народу, головно на полі літературної творчости й наукової праці.

В часі цього розквіту Галичина покривається також мережою пожарничо-руханкових товариств »Соколів« I »Січей«, в яких українська молодь учиться жертвенности, відваги та карности. Перше сокільське товариство засновано у Львові в р. 1894 за почином інж. В. Нагірного. Першу »Січ« оснував 1900 р. орґанізатор січового руху д-р К. Трильовський, у селі Завалю, Снятинського повіту. Перед самою світовою війною працювало в Галичині около 900 сокільських гнізд і поверх тисячки »Січей«. Цей організаційний рух захопив також Буковину. Це вже була сила, що хотіла проявити себе у збірних виступах. Висловом цього були повітові та окружні здвиги.

В 1908 р. Австро-Угорщина прилучила до себе Боснію, окуповану ще 1878 р. Шум з цього приводу, що зірвався у світовій пресі, напруження між Росією та Австрією, частинна мобілізація тих держав виявили недвозначно наміри царату також щодо Галичини, як тодішного Піємонту українського націоналізму. Всі відчували, що в разі зудару Українці мусять стати активними в обороні свого істнування. Свідомість цього викликала у деякої частини української молоді потребу перевірки поглядів на дотеперішні тактичні способи політичної боротьби та разом з тим і на відношення до мілітаризму. Ця молодь починає організуватись по пластових гуртках, в яких ознайомлюється з військовою літературою та військовим ділом. Львівські ученики середніх шкіл орґанізують у 1911 р. перший тайний військовий гурток »Пласт« з метою військового вишколу. Його основниками та діяльними членами були відомі пізніше старшини У. С. С. І. Чмола, В. Кучабський, О. Кучерішка, П. Франко, О. Степанівна, О. Яримович та Р. Сушко. Від того гурта виїхали пізніше, в 1913 р. молоді студенти Лизанівський, Юліян Охримович, Семець і ще кількох до Київа. Їх завданням було пропагувати між придніпрянською молодю ідею збройної боротьби. М. ін. за їх почином у березні 1914 р. українське студентство Києва демонструвало вперше під жовто-блакитним прапорами з приводу Шевченківських свят.

Деякий вплив на початки українського військового руху мали також польські військові організації. Серед польського громадянства традиція боротьби з царатом була живіша, як у нас. Ветерани повстанці 1863 р., польська література, плястичне мистецтво оживлювали минуле та поривали молодь до боротьби за самостійність. Зокрема відомий революціонер, померший маршал Польщі, Йосиф Пілсудский, дав почин до створення перших військових організацій, що у скорому часі охопили цілу Галичину і стали справжнім військовим поготівлям польських визвольницьких ідей.

В 1912 р. вибухає балканська війна, в якій переможці Болгари, Серби та Чорногорці відібрали від Туреччини решту своїх земель. Ця війна зрушила знову міжнародній спокій, а в поневолених народів розогнила бажання волі.

З приводу цих подій, дня 7-го грудня 1912 р. відбувся з'їзд українських нотаблів та вирішив, що в разі збройного зудару між Австрією й Росією український нарід стане проти Російської імперії. Такуж ухвалу приняли 14-го грудня збори українського жіноцтва.

Небаром гурт львівських політичних діячів рішив у висліді тих заяв приступити до організації військових товариств. Для цього засновано навіть міжпартійний комітет, та він через політично-ідеольоґічні непорозуміння розійшовся небаром з нічим. З мертвої точки рушив справу українських військових товариств д-р К. Трильовський, якому вдалося затвердити в галицькому намісництві статут військового товариства, що був уподібнений до статуту тодішнього польського »Стшельца«.

Таким чином добуто правну основу для української військової акції.

Перше українське військове товариство під назвою «Січові Стрільці» засновано у Львові в березні 1913 р. Головою товариства став д-р В. Старосольський. Незабаром повстали подібні товариства також у краю. Вони творилися звичайно як окремі секції при місцевих »Січах« або »Соколах«.

Чималий ідеольоґічний вплив на настрої тодішньої молоді мав д-р Дмитро Донцов, що між іншим на з'їзді Українського Студентського Союзу, 2—4 липня 1913 р., виголосив реферат на тему «Українська молодь і теперішнє положення нації». Донцов, що пізніше був членом Союзу Визволення України, станув вже тоді на становищі активної боротьби проти Москви та голосив потребу мілітарного виховання української молоді.

Воєнні настрої, що полонили молодь, захопили також українське жіноцтво. Велике зрозуміння справи та активність виявила пані Константина Малицька. На згаданій передше довірочній нараді українського жіноцтва у Львові, д. 14 грудня, в якій взяли участь представниці тодішних жіночих орґанізацій: Жіночої Громади, Жіночого Кружка У. П. Т. та секції студенток, покликано до життя виконний комітет під назвою «Жіночий організаційний Комітет». Комітет видав відозву, зорганізував санітарні курси та кинув гасло збірки гроша на потреби України. Зібрані гроші Комітет передав у часі мобілізації Українській Боєвій Управі в сумі понад 9.000 корон. Цей дар жіноцтва був у початках творення частин У. С. С. одним з перших грошевих засобів. Українське жіноцтво взяло також активну участь у стрілецьких рядах і дало таких відомих боєвиків, як Олена Степанівна, Гандзя Дмитерко, Павлина Михайлишин та Софія Галєчко.

Провід над стрілецькими товариствами перебрав зразу Український Січовий Союз, потім з поширенням організації потворилися ще інші центри такі, як окрема секція при Товаристві «Сокіл-Батько« та львівська студентська організація під назвою »Січові Стрільці ІІ.«.

Поза Львовом виявили найбільше діяльности стрілецькі товариства в Бориславі, Тустановичах, Ясениці Сільній, Сокалі та Яворові. Для розвитку трьох перших товариств заслужилися головно інж. Филип Левицький, тодішний директор копалень нафти в Бориславі, Клим Ґутковський, Остап Сасик, Л. Лепкий, А. Максимович, Т. Бундзяк і Г. Коссак, для сокальського О. Семенюк та О. Демчук. Всіх стрілецьких товариств у Галичині засновано до війни 96. Одні підчинялися Січовому Союзові, інші признавали провід »Сокола-Батька«, яким кермував тоді І. Боберський, визначний педагоґ, послідовний пропаґатор сокільської ідеї та дисципліни збірного зусилля.

Виявом української організованої сили був день січово-сокільського здвигу, 28-го червня 1914 р. Вулицями Львова перейшов під звуки орхестр багатотисячний похід »Соколів« та »Січей«. Перед вели сокільські та січові стрільці, яких захоплене громадянство зустрічало грімким та радісним »слава« та засипувало цвітами. Коли знову на площі Сокола-Батька, підчас військових вправ появились озброєні відділи стрілецьких організацій, багатотисячну масу глядачів охопив нечуваний ентузіязм, який виявився в бурі оплесків та сльозах радости.