Український співаник/Пропала надїя, забило ся серце

Український співаник
Любовні
Пропала надїя, забило ся серце…
Нью-Йорк: накладом Української Книгарні, 1918

Пропала надїя забило ся серце,
Заплакали очи мої.
Любив я дївчину, тай та ся змінила,
Ой, горенько в світі менї.

Як биж вона знала любов мою щиру,
Вонаб не кидала мене,
Любилаб, кохала як мати дитину,
Ще й серце б віддала своє.

А то десь далеко з другим ти жартуєш,
За мене забула зовсїм,
А я сиротина сижу та сумую,
Не сплю і нїчого не їм.

Як би вона знала, що сонце без неї
Не світить менї, як другим,
Вонаб спамяталась, мене полюбилаб,
Щасливі булиб ми зовсїм.

Як би вона знала, що в світі без неї
Нема чого жити минї,
Вонаб не цуралась мене бідолахи,
І кинулаб жарти свої.

Тепер все пропало, течуть з очий сльози,
І серце щемить, та болить,
Піду утоплю ся в широкій криницї,
Не буду я більше вже жить.

Або як повішусь на тій гиллячинї,
Що в неї в садочку росте,
Умру я, нещасний, за тебе, дївчино,
І гріх тобі буде за те.