Український співаник/Верховино, світку ти наш

Український співаник (1918
Патріотичні і політичні
Верховино, світку ти наш…
Видання: Нью-Йорк: накладом Української Книгарні, 1918.

 Верховино, світку ти наш,
 Гей, як у тебе так мило!
 Як ігри від пливе тут час
 Свобідно, шумно, весело:

Ой нема то, краю, краю, над ту Верховину
Коби менї погуляти хоч одну годину.

 З верха на верх, а з бору в бір,
 З легкою в серци думкою; —
 В чересї кріс, в руках топір,
 Буяє леґінь тобою:

Черемоше, Черемоше, чиста твоя вода,
Дївчинонько з Верховини, якаж твоя врода.


 Лїтом цїлим, би ніч, би день,
 Хлопцї буяють тут наші;
 Свобідна тут вода огень,
 Достатком лїса і паші:

Задуднїли сїромахи в полонинї чути,
Як жеж тебе Верховино тяжко позабути.

 Там пан не клав ланцухом меж,
 Чужий не станув стопою;
 Буйная тут землї одеж,
 Плекана піснев, росою:

А я теє дївча люблю, що біле як гуся,
Воно мене поцїлує тілько оберну ся.

 Не вабить нас баришів лесть,
 Коби лиш порох та цївка,
 У Бога світ, у людий честь,
 Та овець турма, сопівка!

Вже нам більше не задзвонят дзвони в Коломиї,
Вже нас більше не погонять зо стричком на шиї.

 Та коби пирс хребет із від
 Та медвідь шибнув лїсами:
 Завіяв юг, заграв Бискид,
 Черемош гукнув скалами:

Ой на Кути дороженька, на Кути, на Кути,
Бувай любко здоровенька, бо іду в рекрути.

 Там то бренить трембіти звук,
 Щебече любо сопівка,
 А як зьвіря завиє звук,
 В челюсти плюне му цївка.

Як зашумить коломийка, ватаг загуляє,
Чорнобриву дївчиноньку кругом обертає.