Українська Центральна Рада й її Унїверсали/Як поставив ся Центр. Рос. Уряд до домагань Українського народу

Українська Центральна Рада й її Унїверсали
Мих. Грушевський
Як поставив ся Центр. Рос. Уряд до домагань Українського народу
• Цей текст написаний желехівкою. Київ: Друкарня товариства «Т. Барський», 1917
Як поставив ся Центр. Рос. Уряд до домагань Українського народу.

20 і 21 травня засїдала вибрана Центральним Росийським Урядом комісія, обговорюючи з делєґатами У. Ц. Ради предложені ними домагання Українського народу. Хоч рада мінїстрів в тім часї на половину складала ся з соціалїстів, в комисії соціалїста не було нїодного, все люде „не лївійші ка-де“, або й правійші від них. Головну ролю грали представники від мінїстерства внутр. справ: тов. мін. Щепкін, професори державного права Котляревський і Лазаревський. Вони гостро ставили ся до українських домагань, сильно критикували і майже при кождім пунктї заявляли, що „се трудно“, „се неможливо“, „правительство на се не піде“ і т. ин. Се зробило на делєґацію кінець кінцем дуже прикре вражіннє і вона заявила, що як так, то їй нема про що балакати: У. Ц. Рада здіймає з себе всяку відповідальність за наслїдки такого неприхильного відношення Уряду, а делєґати вертають ся на Україну.

Се начебто отверезило представників Ц. Уряду. Вони почали запевняти, що про повну відмову не може бути й гадки, — вони взяли на себе ролю критиків, а Уряд певно поставить ся далеко більше прихильно: справа негайно буде внесена на його розгляд і порішена. Супроти того делєґати зіставили в Петербурзї кількох своїх товаришів, щоб вислухати те скоре рішеннє. Одначе днї минали за днями, а рішення не було. Представники правительства виправдували ся, що Урядови тепер не до того: саме йшли переговори з Кронштадською радою, що відмовила послуху Урядови, і т. ин.; але він нїяк не хоче доводити до загострення на Українї і зробить все для полагодженя справи. Нарештї в останнїх днях травня рада мінїстрів винесла в останнїх днях постанову, прийняту одноголосно, себто й мінїстрами-соціалїстами також — вони стали на тімже становищі в українській справі, що й спеціалїсти з партії ка-де.

Уряд заявив, що У. Ц. Рада не означила точно, який зміст вона вкладає в розуміннє автономії України, тому проголошеннє сього прінціпу могло б повести до непорозуміння. Він не признав взагалї за собою права робити які небудь важнїйші зміни в адмінїстрації України, тим більше — висловляти ся в справі її автономії, бо все се дїло Установчого Зібрання. І нарештї він поставив під сумнїв саму правомочність У. Ц. Ради, як виразницї волї населення України, тому що вона не була вибрана всенароднїм голосуваннєм. Формулованнє своєї постанови він полишив Юридичній Нарадї при Ц. Урядї, що винесла два тижнї пізнїйше свою формулу. Вповнї приєднала ся до погляду Ц. Уряду, що він не повинен тикати справи автономії України, і через те не може рішати справи про призначеннє комісара на Україну або комісара по українським справам при Ц. Урядї. Висловила ся против участи Українцїв в міжнароднїй конференції, на тій підставі, що в сїй конференції братимуть участь держави, а не народи. Що до признання певних коштів в розпорядженнє Ц. Ради відмовила, що се дїло не держави, а місцевого самоврядування. Відсунула від себе справу повернення незаконно виселених Українцїв, тому що се, мовляла, тїсно звязане з питаннями воєнного часу. І навіть питаннє про українїзацію середньої школи признала „дуже складною річю“ — тому, мовляла, що склад учнїв в більшости походить з городської, неукраїнської людности!

Одним словом виявила не розвагу, а якесь завзятє — бажаннє нї в чім анї найменьшім не дати згоди, не лишити нї тїни гадки про можливість порозуміння, або про охоту до неї.