Україна в міжнародних відносинах/6/Наріжний С.П.

	СЛАВА УКРАЇНІ! ГЕРОЯМ СЛАВА!
	Як допомогти й отримати допомогу під час війни

◀ Наполеон І Бонапарт (Napoléon Bonaparte)

Україна в міжнародних відносинах Наріжний С.П. (Т.Г. Боряк, О.О. Ковальчук)

Нахимовський Ф.І. ▶

Київ: 2016

НАРІЖНИЙ Симон Петрович (30.01.1898, с. Сокілка (нині Кобеляцького р-ну Полтавської обл.) — 23.07.1983, Сідней, Австралія) — історик, публіцист, редактор, музеєзнавець, громадський діяч. Народився в козацькій родині. У Сокілці 1907–09 отримав початкову освіту, 1917 в Кобеляках закінчив середню комерційну школу. 1915 був заарештований за звинуваченням у зберіганні й розповсюдженні забороненої літератури, що закликала до боротьби за автономію України. 1916 відбувся судовий процес, на якому було визначено міру покарання — з огляду на молодий вік, 8 місяців ув’язнення. 3 березня 1917 звільнений. 1918–22 — студент історико-філологічного ф-ту Полтавського університету. З 1919 — редактор української полтавської газети «Рідне слово». 1921 — секретар Полтавського кооперативного технікуму. Від 1922 — у Празі. 1922–27 навчався на філософському ф-ті Карлового університету, водночас 1922–26 — на філософському ф-ті Українського вільного університету. В останньому 1927 блискуче захистив докторську дисертацію на тему: «Гетьманування Виговського, Хмельниченка та Тетері», яку керівник Д. Дорошенко вважав найліпшою науковою роботою на цю тему. 1928–32 викладав історію в Українському високому педагогічному інституті в Празі. Від 1933 — доцент, від 1938 — доктор філософії УВУ. 1933–45 викладав в УВУ на кафедрі історії України і Сх. Європи. Від 1927 — член Українського історично-філологічного товариства, 1929–44 — учений секретар цього т-ва. Виголосив 61 (із 611) доповідь на засіданнях товариства. Брав участь у підготовці «Української загальної енциклопедії» (Львів–Станислав–Коломия, 1930–35). Секретар організаційної комісії 2-го Українського наукового з’їзду в Празі 1932. Досліджував історію козаччини, зокрема діяльність І. Виговського, Гадяцький договір 1658, московські посольства в Україну в 17 ст., запорозьке судочинство. Співпрацював з ужгородською «Свободою». Низку історіографічних студій присвятив вивченню наукової спадщини В. Антоновича, В. Біднова, М. Василенка, Я. Шульгіна та ін. Головною працею вченого стало фундаментальне дослідження і водночас енциклопедичний довідник з історії української еміграції міжвоєнної доби, 1-й т. якого побачив світ у Празі 1942 (2-й т. незавершений). 1999 публікацію-реконструкцію за збереженими рукописами здійснено київськими архівістами. 1930–44 — заступник директора, 1945–48 — директор Музею визвольної боротьби України. Багато зробив у збереженні і популяризації, згодом у порятунку спадщини музею. До кінця життя був безпідставно звинувачений у тому, що фонди музею потрапили до рук більшовиків. З 1951 — в Австралії. Працював на фермі, заводі, але не полишав наукової діяльності.

Тв.: Гетьманство Івана Виговського. В кн.: Науковий збірник Українського високого педагогічного інституту в Празі. — Прага, 1929, т. 1; Гадяцька умова в світлі української історіографії. В кн.: Науковий ювілейний збірник Українського університету в Празі, присвячений Президенту ЧСР Т.Г. Масарикові. — Прага, 1930, ч. 2; Нариси з історії середньовіччя: Мусульманський світ: Навчальний посібник. — Прага, 1931; Українське шкільництво на Буковині. — Ужгород, 1931; Прийняття московських посланців в Українській державі 17 віку. — Прага, 1932; Українська преса. — Подєбради, 1934; 15 літ діяльності Українського історико-філологічного товариства в Празі: 1923–1938: Збірник Українського наукового інституту в Америці. — Сент-Пол–Прага, 1939 (2-ге вид. Прага, 1940); Шевченко в Музеї визвольної боротьби України (1936–1941). — Прага, 1941; Матеріали до історії Музею визвольної боротьби України в Празі. — Цюріх–Вінніпег, 1957–59, вип. 1-3; Як рятували Музей визвольної боротьби України. — Цюріх, 1959; Українська еміграція: Культурна праця української еміграції між двома світовими війнами: 1919–1939. — Прага, 1942, ч. 1 (2-ге вид. — Львів–Кент–Острог, 2008); К., 1999, ч. 2.

Літ.: Професор Симон Наріжний (1898–1983) // Український історик, 1983, № 2–4; Вішка О., Габар В. Наріжний Симон. В кн.: Українська журналістика в іменах. — Львів, 1999, вип. 6; Мушинка М. Симон Наріжний — літописець української еміграції міжвоєнного періоду. В кн.: Наріжний С. Українська еміграція: Культурна праця української еміграції: 1919–1939. — К., 1999, ч. 2; Повернення культурного надбання України: проблеми, завдання, перспективи, вип. 12: Матеріали науковопрактичної конференції «Симон Наріжний та українська еміграція 20– 30-х рр. ХХ ст. у Празі». Полтава, жовтень, 1998. — К., 1999; Ковальчук О. Наріжний Симон. В кн.: Українські історики ХХ ст.: Біобібліографічний довідник. — К.–Львів, 2003, вип. 2, ч. 1; Мушинка М. Музей визвольної боротьби України та доля його фондів: Історико-архівні нариси. — К., 2005; Симон Наріжний. Web.: http://litopys.org.ua/cultur/cult32.htm; Пеленська О. Як комуністи знищили Український музей у Празі. Web.: http://www.svoboda-news.com/2003/11/5.htm.

Т.Г. Боряк, О.О. Ковальчук.