НАНСЕН (Nansen) Фрітьоф (10.10.1861, Струє-Фреен біля Крістіанії, нині Осло — 13.05.1930, Люсакер поблизу Осло) — визначний норвезький дослідник Арктики, океанограф, громадський і політичний діяч, дипломат. Освіту здобував в університеті м. Крістіанії у 1880–1882. Захистив 1888 докторську дисертацію і того ж року вирушив у свою першу експедицію для вивчення Гренландії. Особливо важливі відкриття
Н. зробив на великій частині земної кулі довкола Північного полюсу під час трирічного (1893–1896) льодового походу на кораблі «Фрам». 1897 отримав посаду професора в університеті Крістіанії, наступного року обраний почесним членом Петербурзької АН. У 1900, 1910, 1914 здійснив нові експедиції в Льодовитому океані та прилеглих північних землях. Від 1902 керував у Крістіанії центральною лабораторією Міжнародної ради з вивчення морів. З набуттям Норвегією державної самостійності після розриву унії з Швецією (1905) Н. перейшов на дипломатичну роботу, був послом у Великій Британії 1906–1908. Після закінчення Першої світової війни очолив Норвезьку спілку зі створення Ліги Націй, зосередивши свої зусилля на миротворчій і гуманітарній праці. 1919 Н. вимагав припинення державами Антанти збройної інтервенції проти утворених на теренах колишньої Російської імперії радянських республік. 1920–1922 — член делегації Норвегії у Лізі Націй, де у листопаді 1920 виступив за прийняття до Ліги Української Народної Республіки. Обраний верховним комісаром Ліги Націй у справах військовополонених, займався поверненням їх на батьківщину, а також біженців та емігрантів, у т.ч. українців. З ініціативи Н. було організовано видачу посвідчень за його підписом («паспортів Н») підданим держав, які припинили своє існування, що уможливило перебування їх у 52 країнах світу згідно з міжнародною угодою, укладеною 1922. Обійнявши в Лізі Націй нову посаду — верховного комісара з питання допомоги голодуючим у радянській Росії і наштовхнувшись на небажання західних держав взяти участь у цій кампанії з політичних причин, Н. звернувся за підтримкою до світової громадськості. У серпні 1921 на міжнародній конференції в Женеві був обраний головою європейського комітету допомоги голодуючим у РСФРР, який об’єднав комітети Червоного Хреста й доброчинні товариства різних країн. Від початку 1922 комітет Н. поширив свою діяльність в Україні, уклавши договір з урядом УСРР. Станом на середину 1923 представництво Н. в Україні передало для розподілу серед голодуючих понад 12,1 млн. пайків, десятки тонн медикаментів, одягу тощо, відкрило пункти для харчування дітей. Забезпеченням діячів науки і культури переймалася окрема організація — «Допомога Нансена інтелектуалам». У січні 1923 Н. прибув до Харкова, де вів перемовини з урядом УСРР щодо свого плану господарської відбудови уражених голодом районів й участі в боротьбі з наслідками лиха. Для створення першого виробничого осередку — сільськогосподарської дослідної станції у с. Михайлівка Запорізької губернії (нині — області) виділив кошти з особистих збережень та Нобелівської премії миру, присудженої йому 1922 за видатний вклад у гуманітарну діяльність. Ім’я і діяльність Н. — гуманіста і вченого — набули широкої популярності в Україні. Його заслуги перед Україною відзначило 1923 Українське товариство Червоного Хреста, обравши своїм почесним членом.
Тв.: Россия и мир. — Пгд., 1923; «Фрам» в Полярном море. — М., 1956; Собрание сочинений. — М., 1970, т. 1-3; В страну будущего. Великий Северный путь из Европы в Сибирь через Карское море. — Красноярск, 1982.
Літ.: Отчет Центральной комиссии по борьбе с последствиями голода при ВУЦИК. — Харьков, 1923; Кисельов В.І. З історії організації та діяльності інтернаціональних (іммігрантських) сільськогосподарських колективів на Україні // УІЖ, 1965, № 9; Нансен-Хайер П. Книга об отце. —
Л., 1986; Пасецкий В.М. Фритьоф Нансен. 1861–1930. — М., 1986; Шеклтон Е. Фритьоф Нансен — исследователь. — М., 1986; Мовчан О.М. Іноземна допомога голодуючим України в 1921–1923 рр. // УІЖ, 1989, № 10; Эгель-Хегге П. Фритьоф Нансен: одна только воля. — М., 2006.
