Україна в міжнародних відносинах/5/Авріль (Avril d’) А.

◀ Список основних скорочень

Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 5 під ред. Миколи Варварцева Авріль (Avril d’) (М. М. Варварцев)

Адальберт Магдебурзький (Adalbert von Magdeburg) ▶

Київ: Інститут історії України НАН України, 2014

АВРІЛЬ, д’ (Avril, d’) Адольф (17.08.1822, Париж — 27.10.1904, с. Копп’єр, Франція) — французький дипломат і славіст. Після здобуття юридичної освіти у Сорбонні був прийнятий на службу до міністерства закордонних справ. 1866–1876 працював консулом у Румунії, 1876–1883 — повноважний посланник Франції у Чілі. Став одним із засновників асоціації «Французький альянс», створеної для поширення французької мови і культури в світі. Головну сферу фахових інтересів А. складали країни й народи Східної Європи і, найперше, слов’янство, історичним й культурним проблемам яких присвятив низку праць: «Битва під Косово (сербська рапсодія на основі народних пісень і перекладів французькою мовою)» (1868), «Із фольклору. Пісні з-під Німану» (1883), «Святий Кирило і святий Мефодій» (1885) та ін. Славістичні публікації А. продовжили французьку традицію знайомства Заходу з Україною. В одній із перших своїх книг — «Населення Східної Європи» (1868), розповідаючи про українців, наголосив на їх прагненні до самовизначення й розвитку національної культури. Здійснені А. подорожі слов’янськими землями (Одеса, Львів, Буковина тощо) прислужилися для написання 1876 звітів: «Сентиментальна мандрівка у слов’янські краї» та «З Парижа до острова Зміїний», де схарактеризовано «русинів» як «компактний народ, що заселяє територію від Карпат на схід по обох берегах Дніпра, яка називається Україною». Особисті спостереження А. супроводив екскурсами в минуле України в контексті її стосунків з Польщею, Росією, Туреччиною та іншими країнами. Глибокі корені цих зв’язків відзначив на прикладі середньовічної Литовської держави, де «діяло спеціальне законодавство під назвою «Литовський статут», писаний русинською мовою, близькою до білоруської». Окреме місце у своїх подорожніх записках А. відвів Буковині та історії боротьби різних політичних сил на міжнародній арені за панування над краєм, анексованим, зрештою, в другій половині 18 ст. Австрійською імперією. В історії Східної Європи французький дипломат виокремлював особливу роль запорожців, які «уславилися розвиненою республікансько-військовою організацією, війнами проти татар і поляків, а також піратськими нападами на фракійському Босфорі». Відзначав віддзеркалення діяльності козаків в українській культурі, творах «найвідомішого» серед поетів України — Тараса Шевченка. У 1876 завдяки А. залунало французькою мовою Шевченкове слово — уривки з поеми «Гамалія». З її повним перекладом і поемою «Тарасова ніч» у фрагментах, «Автобіографією» поета, спогадами його товариша по засланню Броніслава Залеського А. познайомив співвітчизників 1896 у своїй праці «Дочка Слави. Вибір слов’янської поезії». Відгукуючись на її видання, саме «Гамалію» «українського барда» передрукувала 9 листопада 1896 одна з найпоширеніших у Франції газета «Figaro» у своєму літературному додатку з підзаголовком «Поетичне відкриття».

Тв.: Les population de l’Europe Orietale. — Paris, 1868; Voyage sentimental dans les pays slaves. — Paris, 1876; De Paris a l’ile des Serpents. — Paris, 1876; Les slaves devant le monde latin // Revue du monde latin, 1884, t. III; Slavy Docera. Chois de poésie slave. — Paris, 1896.

Літ.: Наливайко Д.С. Шевченко у французькій критиці та перекладах. В кн.: Шевченко і світ. — К., 1989; Якуб’як М. Адольф д’Авріль про Україну // Хроніка–2000, 1995, № 2–3.

М. М. Варварцев.