Україна в міжнародних відносинах/4/Рух прихильників миру

◀ Рух неприєднання

Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 4 під ред. Миколи Варварцева Рух прихильників миру

Сальвадор ▶

Київ: Інститут історії України НАН України, 2013

РУХ ПРИХИЛЬНИКІВ МИРУ — міжнародна неурядова організація, яка об'єднує прихильників миру у різних країнах світу. Формування пацифістського руху відбувалося ще на початку 20 ст.

Перша світова війна частково дискредитувала ідеї пацифістів. У міжвоєнний період тоталітарні режими, які домінували в Європі, пропагували реваншистські ідеї та переслідували прихильників мирного розв'язання конфліктів. Поворотним моментом розвитку пацифізму стали жахи Другої світової війни. У серпні 1948 у Вроцлаві відбувся форум прихильників миру, який розглядався радянським керівництвом як інструмент ідеологічного протистояння в умовах розпочатої в світі «холодної війни». У червні 1950 у Варшаві було створено Всесвітню раду миру, президентом якої до 1959 був французький фізик Ф. Жоліо-Кюрі. У червні 1955 у Гельсінкі відбувся Третій всесвітній конгрес руху прихильників миру. У липні 1958 рух прихильників миру прийняв Стокгольмську декларацію, яка закликала до обмеження гонки ядерних озброєнь. У 1960 активний діяч Р.п.м. український письменник і політичний діяч О.Є. Корнійчук (1905–1972) був нагороджений Міжнародною Ленінською премією «За зміцнення миру між народами». В УРСР до 1990 діяв республіканський комітет Р.п.м.

Найвищою фазою розвитку Р.п.м. був період 1960-х — початку 1970-х рр., коли відбувалися масові протести проти війни США у В'єтнамі. На цей час припадає найбільша активність Р.п.м. в Радянській Україні, де регулярно відбувалися збори із засудженням американського імперіалізму. Після введення 1979 радянських військ до Афганістану посилилася ідеологічна конфронтація в середині Р.п.м. Водночас у ФРН регулярно проходили «пасхальні марші» проти загрози ядерної війни. Після розпаду СРСР Р.п.м. втратив титульного спонсора та занепав.

Літ.: Первый всемирный конгресс сторонников мира. — Прага, 1950; Всемирная ассамблея мира. — М., 1956; Чхиквадзе В.М. Борьба за мир — неодолимое движение современности. — М., 1979.

А.Ю. Мартинов.