Україна в міжнародних відносинах/4/Ризький мирний договір 1921

◀ Решетилівські статті 1709

Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 4 під ред. Миколи Варварцева Ризький мирний договір 1921

«Rivista Europea» ▶

Київ: Інститут історії України НАН України, 2013

РИЗЬКИЙ МИРНИЙ ДОГОВІР 1921. Підписаний 18 березня 1921 у Ризі (Латвія) уповноваженими урядів РСФРР (виступав також від імені БРСР) та УРСР (А. Йоффе, Я. Ганецький, Е. Квірінг, Ю. Коцюбинський, Л. Оболенський), з одного боку, й уряду Польської Республіки (Я. Домбський, С. Каузік, Е. Лехович, Г. Страсбургер, Л. Василевський) — з іншого. Договір завершував радянсько-польську війну (1919–1920). Документ містив 26 статей та 9 додатків.

У ст. ІІ сторони, посилаючись на принцип самовизначення народів, визнавали незалежність радянських України та Білорусі, а також домовились про східний кордон Польщі, до якої відходили Західна Україна, Гродненська губернія (Білорусь), Волинська губернія і частина території інших губерній колишньої Російської імперії. Кордон проводився без врахування етнічних та історичних принципів і співпадав з незначними відступами із лінією знаходження польської армії. Українські землі фактично були поділені між Польщею та Радянською Росією. Антанта визнала цей кордон без застережень, і він проіснував до весни 1939.

Ризький договір встановив загальну лінію кордонів, після чого потрібно було провести ще роботу з її уточнення на самій місцевості, встановлення державних знаків, вирішити долю населених пунктів, які перетинав кордон. Для проведення цієї роботи була створена змішана польсько-радянська прикордонна комісія: російсько-українську делегацію очолював С. Пестковський, польську — Л. Василевський. Остаточна робота комісії була завершена лише у серпні 1924.

Договірні сторони зобов'язалися (ст. V) не створювати, не підтримувати та заборонити перебування на своїй території організацій, метою яких є збройна боротьба чи планування державного перевороту в іншій з країн, що домовляються. Також вони мали надавати широкі права національним меншинам, що перебували в їх країнах: українцям та білорусам — у Польщі і полякам — у радянській Росії (ст. VІІ). Проте до вересня 1939 Польща ігнорувала свої зобов'язання по цій статті угоди.

Договором передбачалося проведення переговорів про укладення торгових угод. Також радянська сторона погодилася повернути Польщі військові трофеї, всі наукові і культурні цінності, вивезені з території Польщі починаючи з 1 січня 1772, сплатити Польщі протягом року 30 млн. золотих карбованців за внесок Польщі в господарське життя Російської імперії і передати польській стороні майно на суму 18 млн. золотих карбованців, тобто виплатити де-факто репарації.

У додатках сторони на компромісній основі дійшли згоди з найбільш суперечливих питань, окреслених у статтях угоди, зокрема визначили умови вивозу майна оптантів, повернення сторонами одна одній архівів та культурних цінностей, реевакуацію польського залізничного майна з Росії та України тощо.

Дипломатичні відносини між сторонами встановлювалися негайно після підписання Р.м.д. Радянська Україна і Польща обмінялися посольствами. Дипломатичним представником Польщі при уряді УРСР був призначений граф Ф. Пуласький, а повноважним представником Радянської України у Польщі — О. Шумський.

Підписання Ризького миру анулювало Варшавський договір 1920 між урядами Польщі та УНР.

Договір набрав чинності одразу після обміну сторонами ратифікаційними грамотами. Р.м.д. було ратифіковано 14 квітня 1921 Всеросійським ЦВК, 17 квітня — ЦВК Української РСР, 15 квітня — Сеймом Польщі. УРСР була визнана Польщею, отримувала міжнародний правовий статус.

Літ.: Документы и материалы по истории советско-польских отношений. — М., 1965, т. ІІІ; Ольшанский П. Н. Рижский договор и развитие советско-польских отношений. 1921–1924. — М., 1974; Райский Н. С. Польско-советская война 1919–1920 годов и судьба военнопленных, интернированных, заложников и беженцев. — М., 1999; Завада І. Ризький договір і Україна. — К., 2000; Мельтюхов М. Советско-польские войны. Военно-политическое противостояние 1918–1939 гг. — М., 2001; Зарецька Т. Юзеф Пілсудський і Україна. — К., 2007.

І.С. Стрикун.