Україна в міжнародних відносинах/4/Польське повстання 1830–31

◀ Полтавська битва 1709

Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 4 під ред. Миколи Варварцева Польське повстання 1830–31

Польське повстання 1863–64 ▶

Київ: Інститут історії України НАН України, 2013

ПОЛЬСЬКЕ ПОВСТАННЯ 1830–1831 (Листопадове повстання) — національно-визвольне повстання проти Російської імперії за відновлення незалежності Польської держави. Розпочалось 29 листопада 1830 у Варшаві, охопивши землі Королівства Польського (Царства Польського), поширилось на Правобережну Україну та Білорусь. П.п. вибухнуло на хвилі європейських революційних рухів, спрямованих проти домінування абсолютистських імперій на континенті. Безпосередніми причинами повстання стали порушення дарованої російським імператором Олександром І Конституції Королівства Польського (1815), придушення ліберальної польської опозиції і патріотичних організацій, запровадження цензури й репресивно-поліційних порядків. Приводом до початку повстання стало поширення чутки про відправку польського війська на придушення Лютневої революції 1830 у Франції. 29 листопада група поляків на чолі з Л. Набєляком і С. Гощинським у порозумінні з таємним військовим товариством, очолюваним П. Висоцьким, напала на палац намісника вел. кн. Костянтина Павловича і казарми російських військ.

Унаслідок захоплення арсеналу та стихійного озброєння міських низів і переходу на їх бік частини польських військ повстання набуло масового характеру. Хоча Варшава опинилася в руках повсталих, вони не створили нового — революційного уряду, а передали владу Адміністративній раді Королівства. По-угодовському налаштовані члени ради (Ф. Любецький, кн. А. Чарторийський та ін.) прагнули досягти угоди з російським імператором Миколою І на засадах збереження автономії королівства у складі Російської імперії. Тимчасом 1 грудня 1830 демократичні кола утворили Патріотичне товариство на чолі з Й. Лелевелем і М. Мохнацьким, яке виступило з вимогою повної незалежності Польщі й проведення демократичних реформ. Під його тиском, а також за підтримки патріотично налаштованих мас Варшави Адміністративна рада проголосила себе Тимчасовим урядом, а 18 грудня сейм затвердив диктатора — генераллейтенанта Ю.-Г. Хлопіцького. Консервативне керівництво повстанців на чолі з диктатором намагалося провадити переговори з імп. Миколою І, але вони не дали результату. 18 січня 1831 Ю.-Г. Хлопіцький зрікся диктаторства, був створений Національний уряд на чолі з кн. А. Чарторийським, який схвалив програму боротьби за відновлення Польської держави в кордонах 1772. 25 січня у Варшаві пройшла багатолюдна демонстрація, яка примусила сейм проголосити детронізацію Миколи І з польського престолу. В ці дні вперше з'явилося звернене до всіх гноблених Російською імперією народів гасло «За нашу і вашу свободу!»

Царський уряд кинув на придушення повстання значні військові сили під командуванням генерал-фельдмаршала І. Дибича, які на поч. лютого 1831 почали наступ на Варшаву. Однак у битвах під Сточеком (нині м. Сточек-Луковські Люблінського воєводства, Польща), Ваврем і, особливо, Грохувом (нині обидва у складі м. Варшава) повстанці зупинили російський наступ. Навесні 1831 вибухнули повстання польського населення в Литві, Білорусі й Правобережній Україні. В українських землях повстанці, які були переважно шляхтичами-землевласниками, зустріли значну опозицію з боку селянства. Створені повстанські загони С.-Г. Ворцеля на Волині, К. Ружицького на Житомирщині, Б. Колишка на Поділлі й Київщині були в квітні–травні 1831 розгромлені царськими військами.

26 травня польські сили під командуванням бригадного генерала Я.-З. Скшинецького зазнали поразки у битві під Остроленкою (нині місто Мазовецького воєводства, Польща). Від травня 1831 П.п. увійшло в смугу кризи: частина аристократії та шляхти почала залишати країну, сейм не затвердив навіть дуже поміркованої реформи переводу селян на грошовий чинш, чим зумовив відхід частини селянства від повстання. Зусилля Патріотичного товариства з мобілізації населення наштовхнулися на сильну опозицію консервативних сил в уряді, сеймі та війську. Політична боротьба влітку 1831 привела до заворушень варшавського населення, яке 15–16 серпня вчинило розправу з підозрюваними у зраді керівниками.

Відтоді владу перейняв генерал піхоти Я.-С. Круковецький, який проголосив себе новим диктатором, розправився з організаторами заворушень і заборонив Патріотичне товариство. Тимчасом російські війська під командуванням генерал-фельдмаршала І. Паскевича підійшли до Варшави й розпочали штурм. 8 вересня (27 серпня) 1831 Варшава змушена була капітулювати. Сейм, уряд і залишки польської армії перетнули кордони Австрії та Пруссії, де були інтерновані. Царський уряд вдався до жорстоких репресій проти учасників повстання, скасував конституцію Королівства Польського і запровадив воєнний стан (який тривав чверть століття). Незважаючи на поразку, П.п. сприяло зростанню національної самосвідомості поляків, утвердженню ідеї польської державності, поширенню демократичних настроїв, що проявилися у прагненні до здійснення соціальних реформ. Європейська громадська думка із симпатією поставилася до боротьби поляків із російським самодержавством, а польське питання від того часу ототожнювалося зі справою боротьби проти реакції й абсолютизму за свободу і демократію в Європі.

Літ.: Powstanie Listopadowe 1830–1831: Dzieje wewnętrzne, militaria, Europa wobec powstania. — Warszawa, 1980; Польша па путях развития и утверждения капитализма (конец XVIII — 60-е годы XIX в.). — М., 1984; Łojek J. Szanse powstania listopadowego: Rozważania historyczne. — Warszawa, 1986; Lepkowski T. Powstanie Listopadowe. — Warszawa, 1987; Dzieje Polski. — Warszawa, 1993, t. 1–3.; Wroński A. Powstanie listopadowe na Wołyniu, Podolu і Ukrainie. — Warszawa, 1993; Kieniewicz S. та ін. Trzy powstania narodowe: Kościuszkowskie, listopadowe, styczniowe. — Warszawa, 1994; Історія західних і південних слов'ян (з давніх часів до XX ст.): Курс лекцій. — К., 2001; Зашкільняк Л., Крикун М. Історія Польщі: 3 найдавніших часів до наших днів. — Львів, 2002.

Л.О. Зашкільняк.