Україна в міжнародних відносинах/4/Переяславські статті 1674

	СЛАВА УКРАЇНІ! ГЕРОЯМ СЛАВА!
	Як допомогти й отримати допомогу під час війни

◀ Переяславські статті 1659

Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 4 під ред. Миколи Варварцева Переяславські статті 1674

Перу ▶

Київ: Інститут історії України НАН України, 2013

ПЕРЕЯСЛАВСЬКІ СТАТТІ 1674 — українсько-російський договір, укладений 27 (17) березня 1674 між старшиною і козаками десяти правобережних полків та представником російської влади воєводою князем Г. Ромодановським про умови переходу Правобережжя під владу російського царя Олексія Михайловича. Укладенню П.с. передувала успішна воєнна кампанія російських військ на чолі з Г. Ромодановським і лівобережних полків гетьмана І. Самойловича (розпочалася наприкінці 1673), у результаті якої до березня 1674 всі міста і фортеці Правобережної України, крім Чигирина з околицями, визнали зверхність царя і на генеральній раді в Переяславі (нині м. Переяслав-Хмельницький) гетьманом об'єднаної України було обрано І. Самойловича. Текст П.с. уміщував 20 договірних положень, 9 з яких були запропоновані від імені царя, 8 — старшини і козацтва, одне — об'єднувало пропозиції обох сторін, інші 2 мали декларативний характер. Більшість положень П.с. повторювали умови Глухівських статей 1669, деякі — Конотопських статей 1672, і лише одне мало принципово новий зміст, який відображав особливості суспільно-політичної ситуації, що склалася на той час на Правобережжі.

Згідно з умовами П.с., правобережні старшини й козаки зобов'язувалися бути у вірному підданстві російському монархові, зректися протекції турецького султана та кримського хана, не допомагати останнім у їхніх мілітарних акціях, спрямованих як проти царя, так і польського короля.

Російські представники від імені царя обіцяли правобережним козакам військову допомогу й оборону від неприятеля. П.с. за традицією декларували збереження всіх вольностей і привілеїв козацтва, водночас вони містили заборону на дипломатичні зносини старшини, позбавляли її права скидати гетьмана без відповідного царського указу, а гетьману забороняли самовільно, без вироку військового суду карати старшину та військове товариство. Козацький реєстр десяти правобережних полків встановлювався у 20 тис. осіб. Зважаючи на недостатнє військове забезпечення, проголошене П.с. об'єднання України не було тривалим — під натиском переважаючих сил турецького султана та кримського хана І. Самойлович і Г. Ромодановський поспішно залишили Правобережжя, віддавши місцеве населення на поталу неприятелю.

Літ.: Собрание государственных грамот и договоров…. — М., 1822, т. 4; Источники малороссийской истории (собранные Д.Н. Бантыш-Каменским). — М, 1858, ч. 1; Яковлів А. Українсько-московські договори в XVII–XVIII віках. — Варшава, 1934; Смолій В., Степанков В. Правобережна Україна у другій половині XVII–XVIII ст.: Проблема державотворення. — К., 1993; Горобець В. Від союзу до інкорпорації: Українськоросійські відносини другої половини XVII — першої чверті XVIII ст. — К., 1995; Його ж. «Волимо царя східного». Український Гетьманат та російська династія до і після Переяслава. — К., 2007.

В.М. Горобець.