Україна в міжнародних відносинах/4/Переяславська рада 1654

◀ «Переміщені особи»

Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 4 під ред. Миколи Варварцева Переяславська рада 1654

Переяславська угода 1649 ▶

Київ: Інститут історії України НАН України, 2013

ПЕРЕЯСЛАВСЬКА РАДА 1654 — козацька рада, скликана урядом Б. Хмельницького 18 (8) січня 1654 для проголошення акта прийняття Військом Запорозьким зверхності російського царя Олексія Михайловича. Скликанню П.р. передували переговори гетьмана Б. Хмельницького, генерального писаря І. Виговського та переяславського полковника П. Тетері з главою російської делегації боярином В. Бутурліним 17 (7) січня 1654 щодо процедури проголошення акта переходу Війська Запорозького під «високу руку царя». Узгоджена сторонами процедура не передбачала скликання Генеральної військової ради 18 (8) січня 1654.

Обговорення українською стороною питання доцільності прийняття царської протекції мало відбутися в ході призначеної на ранок цього дня старшинської ради. Після цього планувалось оприлюднення В. Бутурліним грамоти царя Олексія Михайловича, адресованої гетьману та всьому Війську Запорозькому, обговорення її змісту козацькою старшиною й складання присяги вірності цареві в соборній церкві Переяслава.

Рішення про скликання козацької ради із розширеним складом учасників, вочевидь, було ухвалено в ході проведення вранці 18 (8) січня старшинської ради. Оскільки проведення загальної ради було призначено на 2-у год. пополудні того ж таки дня, а Військо Запорозьке після завершення виснажливої Жванецької кампанії 1653 було розпущене по домівках, взяти участь у проведенні цього зібрання реально могли лише ті старшини й козаки, які супроводжували Б. Хмельницького до Переяслава, а також місцеві козаки та міщани. Достеменно відомо, що в роботі П.р. взяли участь полковники Переяславського, Чигиринського, Черкаського, Канівського, Корсунського, Білоцерківського, Київського, Чернігівського, Ніжинського, Прилуцького, Миргородського та Полтавського полків (відсутніми були брацлавський, уманський, кропивнянський, кальницький та паволоцький полковники). Загалом же на П.р. були присутні близько двохсот старшин полкового і сотенного рівня. Кількість рядового козацтва була мінімальною.

З опису П.р., складеного російськими приказними дяками з наказу боярина В.Бутурліна, відомо, що на її початку до присутніх із промовою звернувся Б.Хмельницький, нагадавши всім трагічні перипетії боротьби з Польщею, а також змалювавши можливі, відверто невтішні, перспективи політичного розвитку України під протекцією турецького султана, кримського хана чи польського короля. Одночасно він у досить привабливих фарбах представив переваги визнання зверхності одновірного московського монарха, повідомивши про прибуття до Переяслава його повноважної делегації. Заклики Б. Хмельницького не викликали заперечень з боку учасників П.р., котрі висловили йому одностайну підтримку.

По завершенні П.р. гетьман і старшина відвідали главу російської делегації, який ознайомив їх зі змістом царської грамоти Б. Хмельницькому та всьому Війську Запорозькому, а також виголосив власну промову. Приведення керівництва Війська Запорозького до присяги Олексію Михайловичу в соборній церкві Переяслава виявило концептуальні відмінності сторін у баченні принципового характеру офіційної процедури. Зокрема, старшина розраховувала на те, що складена нею присяга на вірність цареві отримає своє логічне продовження в присязі російських послів, складеній від імені Олексія Михайловича щодо нерушимості прав і привілеїв Війська Запорозького (так як це практикувалось у стосунках короля Речі Посполитої та шляхти). Оскільки боярин В. Бутурлін, покликаючись на відсутність у нього відповідних повноважень і нехарактерність подібних дій для політичної практики Російської держави, відмовився виконати вимогу української сторони, Б. Хмельницькому довелося, залишивши російську делегацію в храмі, втретє впродовж одного дня 18 (8) січня 1654 скликати козацьку раду, цього разу за участю лише вищої козацької старшини. Негативна реакція старшини на факт однобічної присяги, виявлена в ході дебатів з цього приводу, змусила гетьмана через своїх повірених, полковників Г. Лесницького та П. Тетерю, ще раз спробувати схилити царського посла до задоволення вимоги української сторони. Однак і цього разу В. Бутурлін, покликаючись на самодержавний характер влади російського монарха, відмовився це зробити, водночас запевнивши старшин у непорушності царського слова, у т.ч. щодо гарантій дотримання прав і вольностей Війська Запорозького.

Гостра потреба в залученні Російської держави до антипольської коаліції спонукала українське керівництво погодитися на запропонований В. Бутурліним варіант. Складання гетьманом і вищою старшиною присяги вірності цареві, а також передача главою російської делегації Б. Хмельницькому царського прапора, булави, ферязі та боярської шапки знаменували завершення офіційних заходів, що мали місце 18 (8) січня 1654.

Наголошення в історіографії в описі подій, що мали місце 18 (8) січня 1654, саме на ролі П.р. переслідує мету притлумити значення інших важливих подій, що мали місце в процесі укладення українськоросійського союзу, насамперед непорозумінь і конфліктних ситуацій, які виникали, а також — надати акту міждержавної військово-політичної співпраці характеру всенародного волевиявлення до «возз'єднання».

Натомість повне ігнорування факту скликання П.р. чи акцентування уваги лише на її нелегітимності є проявами намагання штучно применшити роль переяславських подій 1654 в історії України та всієї ЦентральноСхідної Європи.

Літ.: Карпов Г. Переговоры о соединении Малороссии с Великороссией // Журнал Министерства народного просвещения, 1871, кн. 11–12; Грушевський М.С. Переяславська умова України з Москвою. — К., 1917; Лащенко Р. Переяславський договір 1654 року між Україною та московським царем. В кн.: Ювілейний збірник в честь професора Ст. Дністрянського. — Прага, 1927; Андрусяк М. Переяславський договір. В кн.: Збірник матеріалів V наукової конференції НТШ. — Торонто, 1954; Яковлів А. Українсько-московська угода 1654. — Нью-Йорк, 1954; Смолій В.А., Степанков В.С. У пошуках нової концепції Визвольної війни українського народу ХVІІ ст. — К., 1992; Смолій В.А., Степанков В.С. Богдан Хмельницький: Соціально-політичний портрет. — К., 1993; Горобець В.М. Від союзу до інкорпорації: Українсько-російські відносини другої половини ХVІІ — першої чверті ХVІІІ ст. — К., 1995; Переяславська рада 1654 року. (Історіографія та дослідження). — К., 2003; Горобець В. «Волимо царя східного». Український Гетьманат та російська династія до і після Переяслава. — К., 2007.

В.М. Горобець.