Україна в міжнародних відносинах/3/Організація з безпеки і співробітництва в Європі

◀ Одеський німецький педагогічний інститут

Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 3 під ред. Миколи Варварцева Організація з безпеки і співробітництва в Європі

Організація за демократію і економічний розвиток ▶

Київ: Інститут історії України НАН України, 2012

ОРГАНІЗАЦІЯ З БЕЗПЕКИ І СПІВРОБІТНИЦТВА В ЄВРОПІ (ОБСЄ). Створена 1 січня 1995 відповідно до рішення про удосконалення діяльності Наради з безпеки та співробітництва в Європі (НБСЄ). Україна разом з іншими 54 країнами Європи, новими незалежними державами (які виникли внаслідок розпаду СРСР, Чехословаччини та Югославії), а також США і Канадою, була серед засновників цієї міжнародної організації. Відповідно до норм міжнародного права, ОБСЄ стала правонаступницею НБСЄ.

Головує у структурах ОБСЄ протягом року (за принципом ротаційного обрання) одна з країн-членів, яка відповідає за організацію роботи та веде повсякденну дипломатичну діяльність у форматі ОБСЄ. Діє Парламентська асамблея ОБСЄ, де працюють парламентські делегації всіх країн-членів.

Раз на два роки відбуваються наради на вищому політичному рівні, де розглядаються актуальні проблеми європейської безпеки та удосконалення співпраці. У проміжках між цими самітами щорічно збираються наради міністрів закордонних справ країн ОБСЄ.

В умовах трансформації європейської системи безпеки гострою була дискусія між Росією та євроатлантичними країнами-членами ОБСЄ щодо ролі цієї організації. Росія пропонувала перетворити ОБСЄ, а не НАТО, на фундамент нової європейської системи безпеки після закінчення «холодної війни». На початку 90-х рр. 20 ст. Україна пропонувала створити неподільну систему європейської безпеки, аби уникнути нових ліній розподілу Європи за військово-політичною ознакою. Країни-члени НАТО наполягали на перетворенні Організації Північноатлантичного договору на «поліцейського ОБСЄ», з чим категорично не погоджувалася Росія. Таким чином, ефективність діяльності ОБСЄ обмежується консенсусним механізмом прийняття рішень, що ускладнює проведення активної превентивної дипломатії, спрямованої на вирішення конфліктних ситуацій у ОБСЄ перетворився на координатора демократичних процесів у Європі, віддавши лідерство в питаннях гарантування європейської безпеки НАТО.

Починаючи з 1995 ОБСЄ тричі організовувала вибори у Боснії та Герцеговині. Особливо гострі дискусії щодо ролі ОБСЄ відбувалися під час косовської кризи (березень–червень 1999), коли Росія звинуватила ОБСЄ у цілковитій підтримці американської позиції щодо надання незалежності Косово. У листопаді 1999 на Стамбульській нараді була прийнята Декларація європейської безпеки. Росія тоді зобов'язалася виконувати Договір про звичайні збройні сили в Європи (1990). Було погоджено питання виведення російських військ із Придністров'я та Абхазії. Принципово розійшлися позиції Росії та ОБСЄ щодо оцінки результату президентських виборів в Україні 2004. Після підтримки ОБСЄ процесу демократизації політичних режимів у пострадянських країнах Росія звинуватила ОБСЄ у заангажованій позиції. Внаслідок цього у 2004–2008 діяльність ОБСЄ була фактично обмежена наглядом за правами національних меншин та оцінюванням ефективності демократії у країнах-членах. Додатковим джерелом кризи ОБСЄ залишалася ситуація на Балканах. У цьому регіоні ОБСЄ передала повноваження з встановлення безпеки Європейському Союзу та НАТО.

Незважаючи на певну недосконалість, ОБСЄ залишається єдиним у новітній історії міжнародних відносин апробованим механізмом багатосторонньої дипломатії, прикладом оформлення регіональної системи безпеки для інших регіонів світу.

Літ.: Василенко С.Д. Європейський процес і Україна. — Одеса, 1996; Івченко О.Л. Україна в системі міжнародних відносин: історична ретроспектива і сучасний стан. — К., 1997; Зовнішня політика України в умовах глобалізації. Анотована історична хроніка. — К., 2004.

А.Ю. Мартинов.