Україна в міжнародних відносинах/3/Одеський національний університет ім. І. І. Мечникова

◀ Одеське болгарське настоятельство

Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 3 під ред. Миколи Варварцева Одеський національний університет ім. І. І. Мечникова

Одеський німецький педагогічний інститут ▶

Київ: Інститут історії України НАН України, 2012

ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ. І.І. МЕЧНИКОВА. Заснований 1865 на базі Рішельєвського ліцею під назвою Імператорський Новоросійський університет у складі трьох факультетів: історикофілологічного, юридичного й фізико-математичного з відділами природничих і математичних наук. 1900 відкрито медичний факультет. Університет традиційно відігравав роль науково-освітнього центру для слов'ян з Балканського півострова. Від 1895 на історико-філологічному факультеті навчався О. Бєлич — майбутній президент Сербської АН (1937). 1871 тут перебував з візитом сербський князь М. Обренович (Милан ІV). 1916 консул Сербії М. Цемович відвідував семінари з міжнародного права.

Серед почесних членів закладу були чеський учений і громадсько-політичний діяч, засновник Чеської Матиці Ф. Палацький (1868); професор Афінського університету К. Папарігопуло (1876); французький математик, член Паризької Академії наук М. Шаль (1878); ректор Копенгагенського університету Й.-Н. Мадвіг (1879); німецький патолог, засновник целюлярної патології Р. Вірхов (1881); основоположник порівняльної граматики слов'янських мов Ф. Міклошич (1883); перший президент Югослов'янської академії наук і мистецтв у м. Загребі Ф. Рачкі (1884); член цієї ж академії С. Любіч (1884) та ін.

У різні періоди в університеті працювали відомі діячі науки: О.В. Богатський, Р.Ю. Віппер, В.І. Григорович, Д.К. Заболотний, І.М. Занчевський, М.Д. Зелінський, О.І. , М.Д. Пильчиков, В.В. Підвисоцький, О.О. Прочанин, І.М. Сєченов, М.Є. Слабченко, М.Д. Стражеско, І.І. Танфільєв, О.І. Томсон, Д.К. Третьяков, М.О. Умов, Ф.І. Успенський, Л.С. Ценковський, В.П. Цесевич, М.Г. Чеботарьов, Ф.Н. Шведов, В. Ягич та ін.

З 1945 університет носить ім'я всесвітньо відомого ембріолога й бактеріолога І.І. Мечникова. У 1870–1882 він обіймав посаду професора зоології та порівняльної анатомії, а 1886 заснував в Одесі другу у світі після французької бактеріологічну станцію. Від 1887 працював у Парижі в Інституті Пастера, де очолив лабораторію. У Франції його було обрано членом Товариства біологів (Париж, 1893), Медичної академії (Париж, 1900), Інституту Франції (Париж, 1904), почесним членом Товариства екзотичної патології (Париж, 1908), нагороджено орденом Почесного легіону всіх ступенів. За відкриття явища фагоцитозу 1908 Мечников відзначений Нобелівською премією.

Розвиток науково-дослідної і навчально-виховної роботи вчених університету відбувався в тісному зв'язку з європейськими науковими центрами.

1868 професор грецької літератури Ф.А. Струве здійснив подорож з метою налагодження співпраці з грецькими, італійськими, французькими, німецькими археологами, а також придбання експонатів для мінц-кабінету й музею старожитностей і красних мистецтв. У 1868–1869 доцент кафедри анатомії людини й фізіології тварин Н.О. Бернштейн виконував дослідження в Лейпцизькому університеті. У 1870-1871 доцент державного права А.П. Пригара ознайомлювався з методиками викладання політичних наук в АвстроУгорщині, Німеччині, Бельгії. Після завершення навчання в Новоро сійському університеті й складання магістерських іспитів О.К. Кононович 1873 отримав відрядження до Німеччини для студіювання астрономії. Того ж року лаборант кафедри технічної хімії В.М. Петріашвілі був направлений на стажування до Бонна. Здобувши посаду доцента й докторський ступінь, він упродовж 1878–1881 працював у науково-допоміжних закладах Сорбонни, слухав лекції члена Паризької АН Ш.-А. Вюрца. З 1874 до 1875 за кордон був відряджений доцент кафедри хімії Ю.Ф. Клименко. Упродовж 1874– 1876 доцент цивільного судоустрою й судочинства М.І. Малінін студіював юриспруденцію в Німеччині та Франції. У 1875–1876 доцент історії і теорії мистецтва Н.П. Кондаков вивчав колекції Британського музею, Лувру, Австрійського музею мистецтв і художньої промисловості, мінц-кабінету у Відні, фонди Паризької національної бібліотеки, відвідував музеї і картинні галереї Італії. Доцент слов'янської філології О.О. Кочубинський під час наукової подорожі 1874–1876 побував у Львові, Відні, Будапешті, Празі, Белграді, Загребі. 1876 доцент всесвітньої історії Ф.І. Успенський відвідав Берлінський університет. Того ж року у дворічне закордонне відрядження вирушив приват-доцент зоології П.А. Спіро. Протягом 1878–1881 доцент технічної хімії В.М. Петріашвілі працював у науково-допоміжних закладах Сорбонни. Захистивши магістерську дисертацію з хімії (1881), П.Г. Мелікішвілі здійснив наукове відрядження до Німеччини та Франції. У 1881– 1882 професор кафедри зоології, порівняльної анатомії та фізики О.О. Ковалевський спільно з французькими вченими здійснював дослідження в Марселі. Його було обрано членом більшості європейських наукових товариств і академій наук, почесним членом Американської Академії наук по секції зоології і фізіології. Наукові здобутки вченого двічі, у 1884 й 1885, були відзначені присудженням йому премії імені Серра Французької АН. Упродовж 1881–1882 у Берліні навчався стипендіат для приготування до професорського звання по кафедрі чистої математики І.В. Слешинський.

У 1882–1884 доцент кафедри енциклопедії права М.Ю. Чижов удосконалював свою кваліфікацію в Парижі, Страсбурзі, Берліні. Протягом 1884– 1885 і 1887 доцент анатомії В.М. Репяхов працював на Трієстській, ВіллаФранкській, Неапольській, Марсельській зоологічних станціях. 1885 стипендіат для приготування до професорського звання М.Д. Зелінський був відряджений до Лейпцига й Геттінгена для студіювання хімії. 1888 професор зоології В.В. Заленський здійснював дослідження на Вілла-Франкській науково-дослідній станції, а у 1891–1892 — на Неаполітанській.

Упродовж 1891–1892 приват-доцент геології М.І. Андрусов працював у Сорбонні, а 1892 взяв участь у з'їзді британських натуралістів, відвідав Відень і Загреб. Завідувач ботанічного кабінету М.М. Зеленецький у 1894– 1896 удосконалював свої знання з ботаніки в Німеччині й Франції. Здобувши посаду приват-доцента, 1900 він працював у Музеї природничої історії м. Парижа. На 1890-ті рр. припало піднесення міжнародних зв'язків університетського ботанічного саду, що отримував насіння й рослини з Берліна, Дрездена, Парижа, Сінгапура. Після захисту магістерської дисертації з зоології стажування за кордоном у 1893–1895 пройшов Я.М. Лебединський. За період з 1894 до 1914 приват-доцент кафедри класичної філології М.І. Мандес відвідав Німеччину, Австро-Угорщину, Францію, Велику Британію, Нідерланди, Грецію, Італію, Іспанію. 1897 до Лейпцизького університету був відряджений приват-доцент кафедри чистої математики Ц.К. Руссьян. 1899 професор фізики М.Д. Пильчиков обраний членомкореспондентом Тулузької АН, він співпрацював з науковими установами Франції: Центральним метеорологічним бюро, Міжнародним бюро мір та ваги, Міжнародним бюро метеорологів, Центральним товариством хімічної продукції, Товариством заохочування національної індустрії. Під час літніх канікул 1899 приват-доцент фізики й фізичної географії Б.П. Вейнберг відвідав Берлінський, Ієнський, Ерлангенський, Гейдельберзький, Геттінгенський, Женевський, Сорбоннський, Лондонський, Кембріджський, Оксфордський, Брюссельський університети. Того ж року професор ботаніки Ф.М. Каменський побував у ботанічному саду К'ю в Лондоні та інших європейських наукових установах, а також у Індії, на Цейлоні, о. Ява. 1905 професор кафедри географії Г.І. Танфільєв взяв участь в Інтернаціональному ботанічному конгресі у Відні. У 1905–1906 прозектор і приват-доцент по кафедрі нормальної анатомії М.Г. Стадницький побував у Каїрі, Афінах і Константинополі. Упродовж 1906-1907 стипендіат для приготування до професорського звання по кафедрі російської мови й словесності О.В. Ристенко здійснював науково-пошукову роботу в бібліотеках Німеччини, Франції, Австро-Угорщини, Італії, Османської імперії. 1907 приват-доцент слов'янської філології М.Г. Попруженко вивчав у Софії фонди Народного музею та Софійської народної бібліотеки, а в Белграді — Сербського народного музею й Народної белградської бібліотеки. У 1907–1908 професор кафедри агрономії О.Г. Набоких брав участь у дослідженні ґрунтів Росії, Угорщини й Румунії. 1908 професор зоології, порівняльної анатомії і фізіології тварин Я.М. Лебединський ознайомився з науковими установами Берліна, Геттінгена, Марбурга, Гіссена, Женеви, Парижа. Того ж року професор зоології Я.М. Лебединський здійснив наукову подорож Берліном, Геттінгеном, Марбургом, Гіссеном, Парижем, Женевою. 1909 трирічне відрядження до Норвегії отримав стипендіат для підготовки до професорського звання по кафедрі географії В.Б. Лебедєв, а професор кафедри гістології і ембріології О.Ф. Маньковський взяв участь у міжнародному з'їзді лікарів у Будапешті. Влітку того ж року приват-доцент мінералогії і геології М.О. Григорович-Березовський здійснював дослідження в Румунії. Делегатом від Н.у на Слов'янському з'їзді в Софії (червень 1910) був професор міжнародного права, декан юридичного факультету П.Є. Казанський. Професор російської історії І.А. Линниченко представляв університет на міжнародних конгресах істориків та археологів (Рим, 1903; Афіни, 1905), конгресі з доісторичної антропології та археології (Монако, 1906), археологічних конгресах (Каїр, 1909; Рим, 1912), ХVІІІ конгресі американістів (Буенос-Айрес, 1911), Х конгресі з антропології та доісторичної археології (Женева, 1912). Професор кафедри теорії та історії красних мистецтв О.А. Павловський брав участь у XIII (1908), XV і XVI (1911) археологічних з'їздах, Міжнародному археологічному з'їзді в Каїрі (1910), Х Міжнародному конгресі історії мистецтв (1912). 1910 професор торговельного права й судочинства О.Ф. Федоров став учасником міжнародних конгресів з адміністративного права (Брюссель) й комерційної освіти (Відень). Того ж року приват-доцент кафедри зоології М.Г. Лігнау відвідав зоологічний музей, анатомо-біологічний і зоологічний інститути Берліна, а 1913 побував у анатомічному інституті Фрейбурга й узяв участь у міжнародному зоологічному конгресі в Монако. 1911 професор кафедри анатомії і фізіології рослин Ф.М. Породко вивчав досвід діяльності лабораторії колоїдної хімії Віденського біологічного інституту, 1914 — ботанічних інститутів Швеції і Норвегії. 1912 професор кафедри класичної філології С.Д. Пападімітріу виступив з доповіддю на Міжнародному археологічному конгресі в Афінах.

Влітку 1912–1914 і 1915 закордонні відрядження отримував професор кафедри історії російського права О.С. Мулюкін. 1913 приват-доцент давньоруської літератури П.О. Потапов був відряджений до АвстроУгорщини та на Афон. Упродовж 1913–1914 приват-доцент кафедри всесвітньої історії П.М. Біціллі здійснював науково-пошукову роботу в Німеччині, Франції, Італії. 1914 приват-доцент кафедри патологічної анатомії М.М. Тізенгаузен вирушив до Німеччини для вивчення досвіду діяльності університетів, науково-дослідних інститутів, лікарень.

1920 Новоросійський університет було закрито, на його базі постала низка інститутів. 1933 університет відновлено. Після Другої світової війни в Одеському державному університеті навчалися студенти з Албанії, Польщі, Угорщини, Китаю, Чехословаччини, Румунії, Югославії, країн Африки й Латинської Америки, Індії, Індонезії, Іраку та ін. Наприкінці 1980-х рр. тут здобували освіту близько 600 студентів з 70 країн світу. 1991 створено підготовче відділення для іноземних громадян. У наступні роки О.у. налагодив співпрацю з Німецькою службою академічних обмінів, фондами Фулбрайта й Маскі (США), брав участь у програмах Європейського Союзу (TEMPUS/TACIS, INTAS), уряду США (ACCELS) тощо. Було підписано угоди про співпрацю з інститутом «Гуанмінь» (КНР), Інститутом хімії матеріалів (Італія) та ін. На базі Інституту горіння та нетрадиційних технологій О.у. діє Українська секція Інституту горіння США. Нині партнерами університету є науково-освітні заклади Австралії, Бельгії, Білорусі, Болгарії, В'єтнаму, Великої Британії, Греції, Грузії, Естонії, Італії, Іспанії, Казахстану, Канади, Кіпру, Китаю, Кореї, Литви, Молдови, Нідерландів, Польщі, Росії, Румунії, Сербії, Словаччини, США, Туреччини, Угорщини, ФРН, Франції, Фінляндії, Чехії, Швейцарії. О.у. є учасником Європейської асоціації університетів, Міжнародної асоціації університетів (ЮНЕСКО), Євразійської асоціації університетів. 18 березня 2003 у Болоньї (Італія) О.у. підписав Болонську Велику хартію Європейської Асоціації університетів.

Літ.: Маркевич А.И. Двадцатипятилетие Императорского Новороссийского университета. — Одесса, 1890; Одесский государственный университет имени И.И. Мечникова за 100 лет. — Одесса, 1865; Історія Одеського університету за 100 років. — К., 1968; Поглубко К. Из истории болгаророссийских культурных связей 40–70-х годов ХІХ в. (Болгары в учебных заведениях Одессы, Киева, Кишинёва). — Кишинёв, 1976; Павлюченко О.В.

Україна в російсько-югослов'янських суспільних зв'язках (друга половина ХІХ — початок ХХ ст.). — К., 1992; Історія Одеського університету (1865– 2000). — Од., 2000; Одеський національний університет імені І.І. Мечникова за роки незалежності 1991–2005 рр. — Одеса, 2005; Професори Одеського (Новоросійського) університету: Біографічний словник. — Одеса, 2005, т. 1–4; Гребцова И.С. Новороссийский университет в развитии благотворительности в Одессе (вторая половина ХІХ — начало ХХ ст.). — Одесса, 2009.

О.А. Іваненко.