Україна в міжнародних відносинах/3/Німці в Україні

◀ Німеччина

Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 3 під ред. Миколи Варварцева Німці в Україні

Ніштадтський мирний договір 1721 ▶

Київ: Інститут історії України НАН України, 2012

НІМЦІ В УКРАЇНІ. Перебування німців на українських теренах сягає раннього середньовіччя, але масові поселення почали з'являтися наприкінці 1780-х років. Правовою основою німецької колонізації стали маніфести російської імператриці Катерини ІІ від 4 грудня 1762 і 22 липня 1763, в яких іноземці запрошувалися переїздити на новонабуті неосвоєні землі Російської імперії. Після закінчення російсько-турецької війни 1768–1774, зруйнування Запорозької Січі та приєднання Криму до Російської імперії переселенський рух був спрямований передусім на землі Причорномор'я і Приазов'я.

Прибуваючи з Данцига, Бадена, Вюртемберга, Гессена, Рейнланда, Пфальца, Ельзаса та ін., німці осідали в Херсонській, Катеринославській, Таврійській губерніях, Бессарабській обл. У середині 19 ст. тут нараховувалося 250 поселень, а 1914 — 966. Одне з перших поселень у складі 228 сімей було засновано 1789 в Катеринославській губернії німцями-менонітами з Данцига. Іншим осередком масового поселення німців стала Волинь — Житомирський, Новоград-Волинський, Луцький, Володимир-Волинський і Дубненський повіти. За переписом 1897 на півдні України мешкали 377,8 тис. німців, на Волині — 171,3 тис. У 19 ст. німецькі колоністи також оселялися на українських землях Австро-Угорщини. 1914 у Галичині проживало 47 тис. німців, на Буковині — 21 тис., на Закарпатті — понад 10 тис.

У Російській імперії переселенці користувалися наданими урядом пільгами, які гарантували їм виділення земельних наділів у розмірі 65 десятин землі на кожну сім'ю на вигідних умовах, грошову допомогу, свободу віросповідання та звичаїв, самоврядування, звільнення від сплати податків на термін від 10 до 30 років і від виконання повинностей тощо. 1818 для управління німецькими колоніями на Півдні України був створений Опікунський комітет.

На поч. 20 ст. на півдні України німці були власниками 3,8 млн. десятин землі, а на Волині — 700 тис. десятин. Основними галузями господарювання були землеробство, тваринництво, садівництво, лісове господарство, частково — виноградарство, шовківництво, вирощування тютюну. Внаслідок реформ 1860–70-х рр. виникли великі німецькі фермерські господарства з новими формами господарювання, застосуванням сільськогосподарських машин, передових агротехнічних методів. Помітний внесок у розвиток передових технологій зробив Й. Корніс, який займався вівчарством. У середині 19 ст. його фермерське господарство приносило щороку до 60 тис.

рублів прибутку. Організатором землеробства і тваринництва виступав головний суддя Катеринославської контори Опікунського комітету С. Контеніус, який ініціював впровадження нових культур, насадження лісосмуг та лісових масивів, плантацій фруктових дерев. Активну участь у господарському освоєнні Півдня України взяли родини німецьких підприємців Решке, Гехта, Вернера та ін. У 80-х рр. 19 ст. на Херсонщині родина ФальцФейнів заклала степовий заповідник «Асканія-Нова».

У колоніях розвивалася сільськогосподарська кооперація, створювалися аграрні спілки, кредитні установи тощо. Зокрема в Одесі у середині 19 ст. діяло 9 німецьких цехових управ: слюсарна, каретна, столярна, годинникових справ, кондитерська та ін. Німецькі купці здійснювали торговельні операції з європейськими країнами, організовували міжнародні товарні перевезення.

У німецьких колоніях діяли початкові школи, училища підвищеного типу, гімназії. У середині 19 ст. у Таврійській, Катеринославській, Херсонській губерніях було 156 початкових шкіл. Функціонували сирітські та інвалідські будинки, лікарні, будинки для глухонімих та інші соціальні установи, які утримувалися на кошти колоністів та їхніх громадських організацій.

У місцях зосередження німецьких поселенців створювалися національно-культурні товариства. Від 1863 виходила «Одеська німецька газета», 1906 — католицька «Німецька хроніка». Німецькою мовою також видавалися підручники, наукова та художня література.

Учені німецького походження працювали у вищих навчальних закладах України. В Університеті св. Володимира працювали професори В. Беккер, В. Бец, М. Бунге, І. Вальтер, Я. Вальц, М. Ренненкампф, Р. Фогель, М. Шиллер, І. Шмальгаузен та багато інших. Е. Траутфеттер 1838 був одним із засновників університетського ботанічного саду. У Новоросійському університеті в Одесі працювали професори Б. Варнеке, М. Грот, М. Ланге, І. Маркузен, Ф. Струве та ін. Випускник Новоросійського університету С. Вітте очолював міністерство фінансів Російської імперії. Багато німців обіймали посади державних службовців, обиралися до міських дум, земських органів управління.

Перша світова війна та події 1917–1921 підірвали економіку німецьких колоній. Колоністів позбавили податкових і кредитних пільг, частини общинних земель, права голосу на виборах до Всеросійських Установчих зборів. Колонії зазнали погромів і пограбування, голоду 1921–1923. Перерозподіл земельних фондів в УСРР призвів до втрати ними значної частки власності. Все це стимулювало еміграційні настрої.

За нової економічної політики було проведено землевпорядкування в німецьких колоніях, їм повернули частину конфіскованих земель. Як результат, у колоніях набула розвитку сільськогосподарська кооперація — машинно-тракторні, тваринницькі, молочні, насіннєві, хмелярські, виноградарські, меліоративні товариства. До кінця 1920-х рр. всіма видами сільськогосподарської кооперації, включаючи споживчу, охоплювалося понад 80% німецьких господарств України. За переписом 1926, в радянській Україні налічувалося 385,5 тис. німців (93,2% — у сільській місцевості й 6,8% — у містах) — 40% від загальної кількості німецького населення, що проживало в СРСР. За політики «коренізації» у 1920-х в УСРР створено 7 німецьких національних районів — Високопільський (Херсонська округа), Гросс-Лібентальський, ФрідріхЕнгельський (Одеська округа), Люксембурзький (Маріупольська), КарлЛібкнехтівський (Миколаївська), Молочанський, Пришибський (Мелітопольська), десятки німецьких національних сільрад. Діяли 2 німецьких педагогічних технікуми, машинобудівний, технікум механізації сільського господарства, Пришибська німецька ветеринарно-фельдшерська школа, Хортицька німецька педагогічна школа, Одеський німецький педагогічний інститут та інші культурно-освітні заклади. Видавалася німецькою мовою література і преса.

Проведення примусової суцільної колективізації, голодомор 1932–1933 в УСРР негативно вплинули на соціально-економічне життя німецького населення. Життєвий уклад в німецьких колоніях, що створювався багатьма поколіннями, було зруйновано. Згортання політики сприяння національнокультурному розвиткові національних меншин, що розпочалося з другої половини 1930-х рр., призвело до закриття навчальних і національнокультурних закладів, ліквідації німецьких національних районів і сільрад, релігійного життя німців.

Коли Західна Україна увійшла до складу УРСР, німців, які проживали на цих теренах, було репатрійовано до Німеччини. 1941 німецьке населення УРСР було звинувачене у пособництві гітлерівцям і депортоване до східних районів СРСР. 1945 частина українських німців повернулася з Німеччини, але їм було дозволено поселитися в Комі АРСР та республіках Середньої Азії. Оголошена 13 грудня 1955 амністія не дозолила німцям повернутися на колишні місця проживання.

Проголошення незалежної України відкрило можливість повернення депортованих німців в місця попереднього проживання. 17 квітня 1991 Верховна Рада УРСР прийняла Закон «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні», відповідно до якого німці могли повертатися в Україну.

З вересня 1996 була підписана угода між Україною і ФРН про співпрацю у справах осіб німецького походження, які проживають в Україні. Створена міжурядова українсько-німецька комісія в справах переселенців німецького походження, на засіданнях якої обговорюються питання розбудови соціальної інфраструктури, підтримки підприємницьких структур, досягнення кращих умов життєдіяльності німців-репатріантів. В Україні діє низка національно-культурних об'єднань німців, зокрема товариства «Відергебурт», «Дойчтум», центр німецької культури «Відерштраль», громадська організація «Німецька молодь в Україні» та ін. У Києві видається газета «Дойче канал». У місцях компактного проживання німців організовано недільні та загальноосвітні школи. 1992–1996 з України до Н. виїхало 15 тис. німців. Станом на 2001 в Україні проживало 33,3 тис. німців, 70% яких сконцентрована в шести областях — Дніпропетровській, Донецькій, Закарпатській, Запорізькій, Луганській, Одеській, а також в АР Крим.

Літ.: Клаус А. Наши колонии. — СПб., 1869; Писаревский Г. Из истории иностранной колонизации в России в XVIII в. — М., 1909; Панчук М., Польовий Л. Під пресом тоталітарного режиму. Німці України в радянський період // Політика і час, 1992, № 9; Євтух В.Б., Чирко Б.В. Німці в Україні (1920–1990-ті роки). — К., 1994; Павленко Г.В. Німці на Закарпатті. — Ужгород, 1995; Кулинич І.М., Кривець Н.В. Нариси з історії німецьких колоній в Україні. — К., 1995; Чирко Б.В. Національні меншини в Україні (20–30-ті роки ХХ століття). — К., 1995; Очерки истории немцев и меннонитов Юга Украины (конец XVIII — первая половина ХІХ в.). — Днепропетровск, 1999; Кудряченко А., Котигоренко В. Німецька національна меншина в сучасній Україні // Діалог, 2000, № 1; Якубова Л. Соціальноекономічне становище етнічних меншин в УСРР (20-ті — початок 30-х років ХХ ст.). — К., 2004; Шитюк М.М., та ін. Німці Півдня України. Історія і сучасність. — Миколаїв, 2009.

Н.В. Кривець.