Україна в міжнародних відносинах/3/Мюнхенська угода 1938

◀ Московські статті 1665

Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 3 під ред. Миколи Варварцева Мюнхенська угода 1938

Мюнхенський університет Людвига-Максиміліана ▶

Київ: Інститут історії України НАН України, 2012

МЮНХЕНСЬКА УГОДА 1938 — документ, підписаний у ніч з 29 на 30 вересня 1938 на міжнародній конференції в Мюнхені главами урядів Німеччини (А. Гітлер), Великої Британії (А.-Н. Чемберлен), Франції (Е. Даладьє) та Італії (Б. Муссоліні). На ній без участі представників Чехословаччини обговорювалася вимога Німеччини про передачу їй Судетської області ЧСР з переважаючим (понад 3 млн. осіб) німецьким населенням. Ще в березні 1938, після успішного для нацистської Німеччини аншлюсу Австрії, А. Гітлер розпочав активну кампанію по внутрішній (радикальні сепаратистські вимоги Судетсько-німецької партії до чехословацького уряду) й зовнішній дестабілізації ЧСР, а в травні 1938 почав концентрувати німецькі війська на кордонах Чехословаччини. Уряд ЧСР виявив твердість і оголосив часткову мобілізацію, передислокувавши свої війська в прикордонні райони. А. Гітлер, не готовий на той час до військових дій проти Чехословаччини, вдався до дипломатичних кроків й ініціював конференцію в Мюнхені, де отримав підтримку західних держав.

М.у. передбачала відторгнення від Чехословаччини і передачу Німеччині в термін з 1 до 10 жовтня 1938 Судетської області з усіма укріпленнями, обладнанням та озброєнням, заводами, фабриками, шахтами, залізницями, запасами сировини тощо. У додатку до угоди Чехословаччина зобов'язувалася також у 3-місячний термін задовольнити територіальні вимоги Польщі та Угорщини, а учасники угоди — гарантувати нові чехословацькі кордони проти неспровокованої агресії, які мали бути визначені міжнародною комісією після проведення плебісциту (цієї умови не було виконано). Ознайомлюючи представників чехословацького уряду із текстом угоди, «мюнхенські миротворці» заявили, що у випадку неприйняття цих, по суті ультимативних, умов, західні держави не зможуть залишатися гарантами розвитку німецько-чехословацьких відносин. Уранці 30 вересня 1938 на екстреному засіданні уряду ЧСР у президента республіки Е. Бенеша мюнхенський диктат було прийнято (з урахуванням складної міжнародної ситуації — відмови Франції від захисту Чехословаччини, невпевненості в наданні реальної допомоги СРСР відповідно до союзницького чехословацько-радянського договору 1935, ворожої щодо ЧСР позиції Польщі та Угорщини). Того ж дня міністр закордонних справ ЧСР К. Крофта прийняв у м. Прага представників урядів Великої Британії, Франції та Італії і від імені президента та уряду заявив: «Ми підкоряємося рішенням, прийнятим у Мюнхені без нас і проти нас», після чого додав, що «для нас це катастрофа, яку ми не заслужили. Ми підкоряємося і будемо намагатися забезпечити своєму народові спокійне життя. Не знаю, чи отримають наші держави користь від цього рішення, прийнятого в Мюнхені, однак ми, у всякому випадку, не останні. Після нас те ж саме чекає на інших». Ця точка зору була близька президентові ЧСР Е. Бенешу, який також розглядав Мюнхен як початок війни, а не запобігання їй. У.-Л. Черчілль, на відміну від прем'єра А.-Н. Чемберлена, котрий вважав, що ця поступка Німеччині відверне початок великої війни в Європі, теж розцінював М.у. як поразку Великої Британії. Повноважний представник СРСР у Великій Британії І. Майський також вважав, що угода «остаточно відкриває шлях до розв'язання світової війни». Мюнхенський диктат щодо Чехословаччини засудила світова громадськість, у тому числі Великої Британії, Франції і США. Й. Сталін, у свою чергу, зробив із цього висновок про реальну можливість розв'язання суперечностей між великими державами за рахунок третіх країн у Центральній і Східній Європі, що підштовхнуло його до укладення союзного договору з Німеччиною.

У результаті М.у. в жовтні 1938 німецькі війська окупували Судетську область, приєднавши її до Третього рейху. Польща отримала Тешінську Силезію, а Угорщина в листопаді 1938 за рішенням віденського арбітражу — південну частину Словаччини. Найбільш розвинені райони Підкарпатської Русі (Закарпаття) рішенням цього арбітражу теж були передані Угорщині.

В цілому Чехословаччина втратила майже 1/3 території з населенням близько 5 млн. осіб, а також 40% свого промислового потенціалу і потужні прикордонні укріплення. Її новий кордон з Німеччиною був неукріплений і проходив у безпосередній близькості від Праги. Скориставшись моментом, глибокою політичною кризою в ЧСР і підтримкою Німеччини, проголосили автономію Словаччина (6 жовтня) та Підкарпатська Русь (11 жовтня). Перша Чехословацька Республіка припинила існування. М.у. стала апогеєм політики «умиротворення» щодо нацистської Німеччини, яку проводили уряди Великої Британії та Франції з середини 1930-х рр., призвела в остаточному підсумкові до загарбання послабленої Чехословаччини (15 березня 1939 німецькі війська окупували вся Чехію і Моравію, а Угорщина, за згодою А. Гітлера, того ж дня захопила Карпатську Україну) і прискорила розв'язання Німеччиною Другої світової війни.

Офіційно М.у. була визнана недійсною підписанням Договору про нормалізацію відносин між Чехословаччиною і ФРН 20 червня 1973.

Літ.: Документы и материалы кануна Второй мировой войны. — М., 1948, т. 1.; Новые документы из истории Мюнхена. — М., 1958; Кізченко А.Ф.

Напередодні трагедії: З історії зовнішньої політики Чехословаччини, травень 1935 — березень 1938 р. — К., 1971; Петерс И.А. СССР, Чехословакия, европейская политика накануне Мюнхена. — К., 1971; Кізченко А.Ф.

Зовнішня політика Чехословаччини напередодні Другої світової війни. — К., 1972; История Второй мировой войны 1939–1945. — М., 1974, т. 2.; Чехия и Словакия в ХХ веке: Очерки истории. — М., 2005, кн. 1.

С.В. Віднянський.