Україна в міжнародних відносинах/3/Масони

◀ Марокко

Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 3 під ред. Миколи Варварцева Масони

Матиці ▶

Київ: Інститут історії України НАН України, 2012

МАСОНИ (франкмасони, франц. franc-maçons вільні мулярі) — члени релігійно-етичного руху, що ставить за мету моральне самовдосконалення та об'єднання людства в релігійному братерському союзі.

Походження масонства не з'ясоване. Воно виросло в Європі, найімовірніше із середньовічної цехової організації — корпорації каменярів-будівельників. Але могло бути й захисною організацією, опозиційною щодо держави та церкви. Масонами здебільшого ставали ті, хто вважав конспіративну форму діяльності найбільш ефективною для відстоювання своїх реформаторських ідей. Вони об'єднувалися в ложі («майстерні»). Вищий керівний орган М. отримав назву «Схід».

М. організаційно оформилися 1717, коли 4 провідні масонські ложі об'єдналися у Велику ложу (чи Великий Схід) Англії, яка проголосила себе материнською щодо всіх лож світу. У середині 18 ст. більшість масонських федерацій Англії, Німеччини та Скандинавії увійшли до політичного істеблішменту й взяли курс на підтримку політичного курсу своїх держав.

Ложі Франції, Італії, Іспанії, Португалії та країн Латинської Америки стали опозиційними щодо урядів і брали активну участь у політичній боротьбі.

У 19 ст. М. сприяли переходу до обов'язкового світського навчання, надавали підтримку феміністичному рухові, домагалися скасування смертної кари.

У різні часи адептами масонства були Вольтер, Г.-Е. Лессінг, В.-А. Моцарт, Й. Гайдн, Й.-В. Гете, Р. Бернс, Л. ван Бетховен, Стендаль, О.-Ф. Уайльд, Марк Твен, Дж.-Р. Кіплінг, В.-Р. Вагнер, Г.-В. Геґель, Д. Дефо, Д. Свіфт, Я. Сібеліус, М.-Л. Керубіні, Н. Паганіні, Е. Фермі та багато інших діячів культури.

Перша світова війна внесла розкол у європейський масонський рух, адепти якого вважали за краще підтримати воєнну політику своєї країни.

У 20–40-х рр. 20 ст. у «вільних каменярів» з'явився ворог — тоталітарні режими держав, котрі не бажали миритися з існуванням цієї опозиційної організації й звинувачували масонів у підривній діяльності. У мусолініївській Італії, гітлерівській Німеччині, франкістській Іспанії, салазарівській Португалії, петенівській Франції на масонів почалися гоніння.

Непримиренну позицію стосовно М. зайняли й комуністи. М. відіграли важливу роль у боротьбі проти загрози нацизму та фашизму, а в роки Другої світової війни масони брали активну участь в організації та діяльності руху Опору.

Вважається, що нині у світі налічується кілька мільйонів масонів.

Особливо багато їх у США, де їхній орден вважається звичайною громадською організацією. Вони, як і раніше, виборюють свободу людини від «політичної та церковної тиранії». Масони утворили ряд парамасонських («нерегулярних») організацій — Ротарі-клуб, Лайонз-клуб, Пен-центр, Ліга прав людини, Магістеріум-клуб, Міжнародний великий пріорат ордену св. Станіслава та ін., котрі задекларували своєю метою «діяльність на захист громадських прав, свободи совісті та слова, демократичних інститутів, гідного існування людини».

В Україні масонський рух розгорнувся у середині 18 ст. Поширювався він через Польщу, Росію та безпосередньо із Західної Європи. Оскільки масонами ставали переважно представники соціальної еліти, то їх осередки виникали здебільшого в містах та містечках (Київ, Кременчук, Житомир, Дубно, Львів, Самбір, Харків, Полтава, Одеса). У 2-й пол. 18 — на поч.

19 ст. у Галичині та Правобережній Україні вони зазнавали переважно польських впливів, у Лівобережній Україні та Слобідській Україні — російських. На Півдні України ложі відкривали здебільшого іммігранти.

Стимулювали й політизували масонський рух в Україні Французька революція кінця 18 століття та інкорпорація Правобережжя до складу Російської імперії. У цей час в Україні опинилося чимало французьких та особливо польських масонів. Українські М. брали участь у виробленні та пропагуванні ідеї визволення слов'янських народів від національного та політичного утисків, об'єднання їх у загальнослов'янську федерацію під егідою України. Особливо активно працювала полтавська ложа «Любов до істини», яка підтримувала зв'язки з декабристами й до складу якої входив автор «Енеїди» І.Котляревський.

Царський уряд своїми указами 1822 та 1826 заборонив існування в державі масонських лож, загнавши цим масонів у підпілля. Масони брали участь у діяльності Кирило-Мефодіївського товариства, українських громад, «Народної волі».

Поразка революції 1905–1907 спонукала масонів налагодити тісніші контакти з європейською демократією, щоб заручитися її допомогою.

У Києві, Катеринославі (нині м. Дніпропетровськ), Вінниці та інших містах відкрилися нові ложі, де кількісно переважали росіяни, українці, поляки, євреї, а за партійним складом — кадети. Ложі (можливо, не всі) підпорядковувалися загальноросійському масонському центру — Великому Сходу народів Росії, утвореному 1912. Ця організація була надпартійною й парамасонською, підтримувала зв'язки з європейським М. й працювала законспіровано.

Українські масони подали ідею, щоб масонський рух на теренах Російської імперії був «політичним» — боровся за повалення самодержавства, зрівняння в правах усіх національних меншин (передусім — поляків та євреїв). На поч. 20 ст. М. в Україні контролювали низку інших громадських організацій й істотно впливали на політичну обстановку та користувалися високим авторитетом серед російських «майстерень». Однак серед українських та російських «вільних каменярів» не було єдності через неоднакове бачення способів розв'язання національного питання: російські «брати» відстоювали цілісність Російської імперії, українські здебільшого виступали за незалежність України.

Неоднаково ставилися масони й до Першої світової війни. Одні підтримували воєнні зусилля уряду, інші прагнули його воєнної поразки.

Масони прагнули запобігти революційному вибуху в Російській імперії.

Коли ж відбулася Лютнева революція 1917, вони зайняли в нових владних структурах ключові позиції, однак ефективно використати цей свій успіх не зуміли, передусім через відсутність у них єдиної політичної програми й ідейні розбіжності та через колізії між провідниками масонського руху (зокрема, між С. Петлюрою та П. Скоропадським).

Після Жовтневого перевороту в Петрограді 1917 масонські ложі України зайняли антибільшовицьку позицію, однак між «братами» примирення не відбулося (сварилися між собою «самостійники» та «федералісти», а за Української Держави — ще й противники німецької окупації України та ті, хто співпрацював з німцями і гетьманським урядом).

Велика Ложа України (утворена 18 вересня 1917) безуспішно домагалася «регулярності» та включення до Міжнародного бюро масонських зв'язків.

1919 ядро вітчизняної масонської організації залишило Україну.

Тимчасовий сплеск масонської активності в радянській Україні 1920-х рр., імовірно, пов'язаний з поверненням з «підпільного сидіння» акад. С. Єфремова (1922) та приїздом з еміграції А.Ніковського (1924). Обидва «брати» розпочали працювати в АН УСРР, де, вочевидь, намагалися поновити масонську діяльність.

1923 Державне політичне управління заарештувало у справі Київського обласного Центру дії лідерів «вільних каменярів», які на той час перебували в Києві: М. Василенка, К. Василенка та С. Чебакова. Звинувачені М. та К. Василенко були засуджені до 10-річного ув'язнення, а С. Чебаков — до розстрілу. Завдяки втручанню французького прем'єр-міністра й масона Р. Пуанкаре, котрий направив телеграму радянському наркому закордонних справ Г. Чичеріну, брати Василенки були амністовані, а С. Чебакову розстріл було замінено на 10-річне позбавлення волі.

1928–33 в Україні проходили масові репресії представників інтелігенції.

Серед репресованих в ті часи було чимало «вільних каменярів», котрі стали масонами у 1905–17. 1929 у справі СВУ («Спілки визволення України») були заарештовані й репресовані масони — співробітники української АН — С. Єфремов, А. Ніковський, В. Дурдуківський та ін.

Відродилося масонство в Україні 1989. Перші ложі з'явилися в Києві, Одесі, Харкові, Львові та Івано-Франківську. 2005 п'ять «майстерень» утворили регулярне масонське об'єднання: Велика ложа України, що її урочисто відкрили 24 вересня, Велика національна ложа Франції та Велика ложа Австрії.

Літ.: Морамарко М. Масонство в прошлом и настоящем. — М., 1989; Николаевский Б.И. Русские масоны и революция. — М., 1990; Масонство в его прошлом и настоящем. — М., 1991, т. 1–2 (репринтное воспроизведение издания 1914 года); Шустер Г. История тайных союзов, обществ и орденов. — М., 1996, т. 1–2; Серков А.И. История русского масонства: 1845–1945. — СПб., 1997; Крижановська О.О. Таємні організації в громадсько-політичному житті України (масонський рух у ХVIII — на початку ХХ ст.). — К., 1998; Соловьев О.Ф. Масонство в мировой политике ХХ века. — М., 1998; Серков А.И. Русское масонство после Второй мировой войны. — СПб., 1999; Башилов Б. (Поморцев М.А.) История русского масонства (ХVII–ХХ века). — М., 2004; Ходоровський М. Масонство і Україна: за матеріалами діяльності вільних мулярів XVIII ст.: історико-архівні нариси. — К., 2004; Масоны: история, идеология, тайный культ. — М., 2005; Крижановська О.О. Таємні організації: масонський рух в Україні. — К., 2009.

О.О. Крижановська.