Україна в міжнародних відносинах/3/Конституція Другої Речіпосполитої 1935

◀ Конституція Другої Речіпосполитої 1921

Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 3 під ред. Миколи Варварцева Конституція Другої Речіпосполитої 1935

Конституція Речі Посполитої 1791 ▶

Київ: Інститут історії України НАН України, 2012

КОНСТИТУЦІЯ ДРУГОЇ РЕЧІ ПОСПОЛИТОЇ 1935 — друга конституція Другої Речіпосполитої. Зміна основного закону країни пов'язувалась з прагненням збереження влади Безпартійного блоку співпраці з урядом (BBWR) пропілсудського спрямування. Була схвалена простою більшістю голосів депутатів, 23 квітня 1935 Конституцію підписав президент.

Конституція складалася з 81 статті, 14 розділів, встановлюючи в Польщі президентську форму правління. Президент отримував широкі повноваження і безпосередній вплив на усі державні справи, відповідаючи тільки перед Богом і історією за долю держави. Йому підпорядковувались уряд, парламент, збройні сили, суди й контрольні органи. Президента обирали на 7 років на спеціальних Зборах виборців.

Розширювались компетенції кабінету міністрів, зміцнювалась позиція прем'єра. Останній репрезентував уряд, керував його роботою, визначав загальні засади державної політики. Конституція обмежувала права сейму (208 послів) і сенату (96 сенаторів), які обирались на 5 років. При цьому роль сенату зростала. Третину депутатів сенату призначав президент.

Конституція і закон про вибори 8 липня 1935 значно обмежили виборчі права громадян і вплив суспільства на склад парламенту. Пропорційна система замінювалась на мажоритарну. Партії та громадяни практично позбавлялися права висувати кандидатів в депутати.

Квітнева конституція гарантувала громадянам певні демократичні права, проголошувала їх обов'язком лояльність до держави і «загального добра», які можна було трактувати багатозначно.

Десять перших статей часто називають «декалогом», оскільки містять загальні ідейно-організаційні положення Конституції. Вживання понять «суспільство», «громадяни», «покоління» замість «народ» підкреслювало, що усі громадяни знаходяться в однаковому правовому становищі, а принцип суверенності народу відкидався.

Прихід до влади Ю. Пілсудського в 1926 і федералістична програма пілсудчиків, відома як доктрина польського прометеїзму, певною мірою дала підстави українським історикам називати період 1926–1937 в контексті польсько-українських відносин «пошуком компромісу». Найчисленніша українська партія УНДО в жовтні 1935 взяла курс на нормалізацію їх. Та напередодні Другої світової війни польський уряд змінив акценти у національній політиці, повертаючись до концепції однонаціональної польської держави, асиміляції українського населення. Це зумовлювало його спротив, який виявлявся як у легальних, так і нелегальних формах боротьби за свої права.

Нова Конституція підсумувала процес перебудови устрою Польщі на авторитарних засадах. Запровадила домінуючу роль держави і виконавчої влади, надавала їм широкі можливості впливу на суспільні, економічні, культурні відносини. Ідея суверенітету народу замінювалась державною ідеологією, що ґрунтувалася на засадах елітарності влади, зближуючи Конституцію з основними законами тоталітарних держав Європи.

Літ.: Ustawa konstytucyjna z 23 kwietnia 1935 roku // Dziennik Ustaw Rzeczypospolitej Polskiej, 1935, nr 30, poz. 227; Ajnenkiel A. Konstytucje Polski w rozwoju dziejowym 1791–1997. — Warszawa, 2001; Зашкільняк Л.О., Крикун М.Г.

Історія Польщі: Від найдавніших часів до наших днів. — Львів, 2002.

Л.М. Алексієвець.