Україна в міжнародних відносинах/3/Конвенція про захист Чорного моря від забруднення (Бухарестська конвенція) 1992

Україна в міжнародних відносинах.
Енциклопедичний словник-довідник.
Випуск 3

під ред. Миколи Варварцева

Конвенція про захист Чорного моря від забруднення (Бухарестська конвенція) 1992
Київ: Інститут історії України НАН України, 2012

КОНВЕНЦІЯ ПРО ЗАХИСТ ЧОРНОГО МОРЯ ВІД ЗАБРУДНЕННЯ (БУХАРЕСТСЬКА КОНВЕНЦІЯ) 1992. Підписана у Бухаресті 21 квітня 1992 в рамках налагодження співпраці країн Чорноморського економічного співробітництва (ЧЕС) Болгарією, Грузією, Румунією, Росією, Туреччиною та Україною. Ратифікована Верховною Радою України 22 квітня 1993.

Конвенція створила комплексну систему управління прибережними зонами. Основною метою екологічної політики було визначено раціональне користування природними ресурсами та захист водного простору Чорного моря. Правовими нормами конвенції також визначено механізм погодження національного законодавства у галузі екології з регіональним підходом до захисту Чорного моря від забруднення. Головним виконавчим наднаціональним органом, покликаним координувати цю роботу, є Секретаріат комісії по Чорному морю.

У жовтні 1996 на саміті ЧЕС у Стамбулі конвенція набула чинності. Було затверджено також Чорноморську екологічну програму, яка визначила «екологічно проблемні» зони. В Україні такими зонами було названо Балаклаву, Євпаторію, Севастополь, Ялту, Гурзуф, Іллічівськ, Красноперекопськ. Контрольні функції за виконанням положень конвенції покладено на екологічний комітет Парламентської асамблеї ЧЕС. На початку 21 ст. актуальність положенням конвенції додають проекти побудови нових нафтових та газопроводів по дну Чорного моря та проекти видобутку вуглеводневої сировини на Чорноморському шельфі (о. Зміїний).

Літ.: офіційний сайт Організації Чорноморського економічного співробітництва — http://www.bsec-organization.org/Pages/homepage.aspx

О.М. Горенко.

Ця робота поширюється на умовах ліцензії Creative Commons Attribution-ShareAlike 4.0 Unported (Із зазначенням авторства — поширення на тих самих умовах 4.0 неадаптована), яка дозволяє вільне використання, поширення й створення похідних робіт за умови дотримання і зазначення ліцензії та автора оригінальної роботи.