Україна в міжнародних відносинах/3/Казахстан

◀ Кабо-Верде

Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 3 під ред. Миколи Варварцева Казахстан

Кайрський договір 1711 ▶

Київ: Інститут історії України НАН України, 2012

КАЗАХСТАН, Республіка Казахстан — держава в Центральній Азії.

На заході омивається Каспійським морем, межує з Російською Федерацією, Китаєм, Киргизією, Узбекистаном і Туркменистаном. Територія — 2717,3 тис. км2. Столиця — м. Астана. Населення — 16,4 млн осіб (2011).

Етнічний склад: казахи (57,2%), росіяни (27,2%), українці (3,2%), узбеки (2,7%), німці (1,6%), татари (1,6%), уйгури (1,5%) та ін. Державні мови — казахська, російська. Главою виконавчої влади країни є президент. Законодавча влада представлена двопалатним парламентом, який складається з сенату та мажилісу.

Перші державні утворення — союзи сакських племен на території сучасного К. з'явилися в 1 тис. до н. е. Від 3 ст. до н. е. тут виникає кілька ранніх держав кочовиків. У т. зв. Семиріччі була утворена держава Усунь.

Тоді ж у середній течії р. Сирдар'я існувала держава кангарів. Упродовж 8– 10 ст. територія Семиріччя стала ареною міжусобних війн та боротьби із військами арабів. 940 владу тут захопила нова династія. Один з перших її правителей прийняв іслам і взяв титул Дослан Карахан. Була утворена держава Караханідів.

1219–24 К. був підкорений Чингізханом. Після його смерті на казахських землях було утворено три улуси (володіння). Найбільшу степову частину згодом успадкував Бату. В руських літописах його володіння відомі під назвою Золота Орда.

На рубежі 14–15 ст. улуси Чингізидів роздробилися, на основі місцевих етнічних груп виникли ханства — Моголістан, ханство Абулхайра, Ногайська орда. 1456 султани Джанібек і Кєрєй з підданими відкочували з держави Абулхайра на береги річок Чу й Талас, що стало початком формування Казахського ханства. З часом казахські хани розширили свої володіння.

В серед. 17 ст. внутрішні конфлікти ослабили ханство і на поч. 18 ст. воно розпалося на три жузи (улуси).

Розташоване між Росією і Китаєм Казахське ханство стало об'єктом їх геополітичних інтересів. 1734 було остаточно оформлено вступ Молодшого жузу під російський протекторат. Згодом його приклад наслідували Середній і Старший жузи. Росія відразу почала на казахських землях будівництво міст-фортець, переселення сюди російського населення, передачу пасовищ під селянські угіддя, що стало причиною антиурядових виступів ханів.

На поч. 1870-х рр. Казахське ханство перестало існувати як державне утворення.

Після революції 1917 в К. встановлено радянську владу, 1920 утворено Киргизьку, а 1925 — Казахську автономну республіку в складі РСФРР.

В грудні 1936 створено Казахську РСР у складі СРСР із столицею в м. АлмаАта (нині Алмати).

1929 форсованими темпами в К. розпочато колективізацію сільського господарства, що супроводжувалася для казахів голодомором. В 1930-х рр.

в республіці створювалася мережа таборів Гулагу, де в'язнів з усього СРСР використовували для розбудови промисловості.

Під час Великої Вітчизняної війни 1941–1945 до К. було евакуйовано понад 1100 підприємств, установи науки, культури і освіти, зокрема з України.

Кампанія 1953–1965 освоєння цілинних земель зробила К. «всесоюзною житницею». У травні 1957 на території К. здано в експлуатацію космодром Байконур (нині його орендує РФ).

16–18 грудня 1986 в Алма-Аті почалися студентські заворушення на національному ґрунті, які були жорстоко придушені. У жовтні 1990 центральна влада К. ухвалила декларацію про державний суверенітет, 1991 проголошено незалежність республіки. 1 грудня 1991 президентом К. був обраний Н. Назарбаєв.

К. є членом ООН (1992), Організації з безпеки і співробітництва в Європі та інших міжнародних організацій. З 2002 — член Євразійського економічного співтовариства, з 2003 — Єдиного економічного простору.

К. визнав незалежність України 23 грудня 1991. Від 1994 в К. функціонує Посольство України. 1996 створено українсько-казахську Міждержавну комісію з економічного співробітництва. Сторони традиційно підтримують одна одну в міжнародних організаціях.

Українці в Казахстані. Українська діаспора в К. за чисельністю посідає четверте місце серед українських громад світу (після РФ, США та Канади).

Станом на 1998 близько 796 тис. громадян К. ідентифікували себе як українці. Українська громада розселена насамперед в містах Караганда, Астана, Павлодар, Семей, Талдикорган, Шортанди, Алмати та навколишніх місцевостях.

Переселення українців в К. почалося 1768, коли сюди власті Російської імперії вислали учасників Коліївщини. У 19 — на поч. 20 ст. сотні тисяч українців перебралися до К. в пошуках вільних земель. 1926 кількість українців К. складала понад 860 тис. осіб. 1930–1931 сюди висилали тисячі розкуркулених селян, а в 1950-ті рр. — родини звинувачених у приналежності до Української повстанської армії.

Попри компактне проживання й постійне поповнення новоприбульцями, українська спільнота К. під тиском політичних й економічних обставин, зокрема й під впливом більш потужної й водночас культурно спорідненої російської діаспори, інтенсивно русифікувалася. Сприятливі умови для національно-культурного розвитку українців у К. почали створюватися лише в 2-й пол. 1980-х рр.

Поряд з тим, у перші ж роки розбудови незалежності К. багато українців виїхало з республіки (протягом 1989–1997 — понад 120 тис. осіб).

Нині в Астані є Товариство української мови (при ньому — бібліотека й дитячий ансамбль «Галушки») та Ліга українських жінок (при ній недільна школа та театр пісні «Світанок»). При Павлодарському товаристві української культури діють недільна школа, хоровий колектив, драмгурток, дитяча фольклорна група, бібліотека та ін. В місцевому ефірі йдуть радіопрограми «Українська родина» та телепередача «Український час». 1994–98 в Алмати виходив урядовий тижневик «Українські новини». Від 1996 двічі на місяць на національному телебаченні транслюється програма «Україна сьогодні».

Завдяки допомозі місцевої влади в країні створена мережа українських недільних шкіл і класів, а в Астані відкрито український ліцей.

Літ.: Гумилев Л.И. Древние тюрки. — Л., 1968; Кляшторный С.Г., Султанов Г.И. Казахстан: летопись трех тысячелетий. — Алма-Ата, 1992; История Казахстана с древнейших времен до наших дней: Очерки. — Алматы, 1993; Івченко О.Г. Україна в системі міжнародних відносин: історична ретроспектива та сучасний стан. — К., 1997; Назарбаєв Н. В потоці історії. — К., 1999; Трощинський В.П., Шевченко А.А. Українці в світі. — К., 1999.

М.С. Бур'ян, Я.Л. Примаченко.