Україна в міжнародних відносинах/2/Закон України «Про міжнародні договори України» 2004

◀ Заключний акт Наради з безпеки і співробітництва в Європі 1975

Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 2 під ред. Миколи Варварцева Закон України «Про міжнародні договори України» 2004

Закордот ▶

Київ: Інститут історії України НАН України, 2010

ЗАКОН УКРАЇНИ «ПРО МІЖНАРОДНІ ДОГОВОРИ УКРАЇНИ» 2004 — нормативний акт про порядок укладення, виконання та припинення дії міжнародних договорів України. Ухвалений Верховною Радою України 29 червня 2004. Із прийняттям цього закону такими, що втратили чинність, визнано закони «Про дію міжнародних договорів на території України» (1992), «Про міжнародні договори України» (1994). Порівняно з ними, новим законом посилено координаційну роль МЗС України в процесі підготовки, укладання та ратифікації міжнародних договорів.

Закон 2004 застосовується до всіх міжнародних договорів України, регульованих нормами міжнародного права і укладених відповідно до Конституції України та вимог цього закону. Міжнародні договори укладаються: Президентом України або за його дорученням — від імені України; Кабінетом Міністрів України або за його дорученням — від імені уряду України; міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, державними органами — від імені міністерств, інших центральних органів виконавчої влади. Від імені України укладаються договори: а) політичні, мирні, територіальні й щодо державних кордонів, розмежування виключної (морської) економічної зони і континентального шельфу України; б) щодо прав, свобод та обов'язків людини і громадянина; в) про участь України в міждержавних союзах та інших міждержавних об'єднаннях (організаціях), системах колективної безпеки; г) про військову допомогу та направлення підрозділів збройних сил України до інших держав чи допуску підрозділів збройних сил іноземних держав на її територію, умови їх тимчасового перебування; д) про використання території та природних ресурсів України; е) яким за згодою сторін надається міждержавний характер. Від імені уряду укладаються договори з економічних, торговельних, науково-технічних, гуманітарних та інших питань, віднесених до відання Кабінету Міністрів України. Міжвідомчими є договори з питань, віднесених до відання міністерств та інших центральних органів виконавчої влади.

Пропозиції щодо укладення міжнародних договорів подає МЗС України. Інші міністерства та центральні органи виконавчої влади, а також Верховний суд України, Національний банк України, Генеральна прокуратура України подають пропозиції щодо укладення міжнародних договорів разом із МЗС. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні державні адміністрації подають пропозиції щодо укладення міжнародних договорів через МЗС України. Пропозиції про укладення міжнародних договорів подаються після проведення Міністерством юстиції України правової експертизи щодо відповідності проекту договору Конституції та законам України. Глава дипломатичного представництва України в іноземній державі або глава представництва України при міжнародній організації має право вести без спеціальних повноважень переговори про укладення міжнародного договору, підготовку тексту міжнародного договору та його прийняття з державою акредитації або в рамках відповідної міжнародної організації. Делегація чи представник України, наділені повноваженнями відповідно до цього закону, зобов'язані вести переговори та здійснювати інші дії згідно з наданими їм повноваженнями та директивами. Делегація чи представник України подають відповідно Президентові України або Кабінету Міністрів України звіт про виконання директив.

Згода України на обов'язковість для неї міжнародного договору надається шляхом підписання, ратифікації, затвердження, прийняття договору, приєднання до договору. Вона може надаватися й іншим шляхом, про який домовилися сторони. Ратифікація здійснюється шляхом прийняття закону про ратифікацію. На підставі підписаного та офіційно оприлюдненого Президентом України закону Голова Верховної Ради України підписує ратифікаційну грамоту, яка засвідчується підписом міністра закордонних справ України, якщо договором передбачено обмін такими грамотами. Ратифікації підлягають договори: а) політичні (про дружбу, взаємну допомогу і співпрацю, нейтралітет), територіальні й щодо державних кордонів, розмежування виключної (морської) економічної зони і континентального шельфу України, мирні; б) щодо прав, свобод та обов'язків людини і громадянина; в) загальноекономічні (про економічну й науково-технічну співпрацю), із загальних фінансових питань, з питань надання Україною позик та економічної допомоги іноземним державам і міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених державним бюджетом України; г) про участь України у міждержавних союзах та інших міждержавних об'єднаннях (організаціях), системах колективної безпеки; ґ) про військову допомогу та направлення підрозділів збройних сил України до інших держав чи допуск підрозділів збройних сил іноземних держав на її територію, умови тимчасового перебування в Україні іноземних військових формувань; д) щодо питань передачі історичних й культурних цінностей українського народу, а також об'єктів права державної власності України; е) виконання яких зумовлює зміну законів України або прийняття нових законів; є) інші міжнародні договори, ратифікація яких передбачена міжнародним договором або законом України.

Пропозиції щодо ратифікації міжнародного договору подає МЗС України протягом шести місяців з дня його укладення. Міністерство, інший центральний орган виконавчої влади готує пропозиції щодо ратифікації і подає їх до МЗС протягом двох місяців із дня підписання. МЗС представляє зазначені пропозиції відповідно Президентові України або Кабінету Міністрів України. Якщо на ратифікацію надходить міжнародний договір, виконання якого потребує прийняття нових або внесення змін до чинних законів України, проекти таких законів подаються на розгляд Верховної Ради України разом із проектом закону про ратифікацію і приймаються одночасно. При укладенні, ратифікації, затвердженні, прийнятті міжнародного договору або приєднанні до нього можуть бути зроблені заяви та сформульовані застереження до його положень відповідно до норм міжнародного права. Закон регулює й укладення міжнародних договорів, які не потребують ратифікації, але підлягають затвердженню, яке здійснюється Президентом України у формі указу, а Кабінетом Міністрів України — у формі постанови. Пропозиції щодо затвердження подає МЗС.

Рішення про приєднання України до міжнародних договорів або про їх прийняття приймаються: а) щодо договорів, які потребують ратифікації, — у формі закону України про приєднання до міжнародного договору або закону України про прийняття міжнародного договору; б) щодо договорів, які укладаються від імені України і не потребують ратифікації, — у формі указу Президента України; в) щодо міжнародних договорів, які укладаються від імені уряду України і не потребують ратифікації, — у формі постанови Кабінету Міністрів.

Міжнародні договори набирають чинності для України після надання нею згоди на обов'язковість міжнародного договору відповідно до цього Закону в порядку та у терміни, передбачені договором, або в інший узгоджений сторонами спосіб. Чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права. Згідно з цим принципом Україна виступає за те, щоб й інші країни неухильно виконували свої зобов'язання. Загальний нагляд за виконанням договорів, в тому числі й іншими їх сторонами, здійснює МЗС України. У разі невиконання або неналежного виконання зобов'язань України за міжнародними договорами воно інформує про це відповідно Президента України або Кабінет Міністрів України і вносить пропозиції щодо вжиття необхідних заходів. У разі суттєвого порушення міжнародного договору України іншими його сторонами, дію такого договору може бути припинено або зупинено в порядку, встановленому цим законом. Чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм цього законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності, встановлено інші правила, аніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору. Договір може бути пролонгований відповідно до умов, визначених самим міжнародним договором.

Чинні міжнародні договори України публікуються українською мовою в «Зібранні діючих міжнародних договорів України» та інших офіційних друкованих виданнях України. Офіційний переклад багатосторонніх договорів українською мовою здійснює МЗС. Реєстрація чинних міжнародних договорів України у Секретаріаті Організації Об'єднаних Націй здійснюється за поданням МЗС України відповідно до Статуту ООН. Чинні міжнародні договори України реєструються в МЗС України і включаються до Єдиного державного реєстру нормативних актів. Оригінали договорів або у відповідних випадках їх завірені копії та офіційні переклади зберігаються в МЗС України. Пропозиції щодо припинення або зупинення дії договорів вносяться МЗС, іншими міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади. МЗС невідкладно інформує Верховну Раду України про укладення, припинення або зупинення дії міжнародного договору України, а також про тимчасове застосування такого договору або його частини.

Закон 2004 закріплює перевагу загальновизнаних норм міжнародного права перед нормами внутрішньодержавного права. Основою для цього є проголошення у ст. 9 Конституції України чинних міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, частиною національного законодавства, і, відповідно, визнання можливості їх застосування в Україні.

Велика кількість міжнародних договорів України спрямована на захист життя і свободи, честі й гідності людини, її прав. У цьому вони мають таку саме мету, що й Конституція України, конституційне право України в цілому.

Визнання міжнародних договорів України джерелом конституційного права України підтверджується практикою судів загальної юрисдикції, які застосовують міжнародні договори України для обґрунтування своїх рішень. Міжнародно-правові акти широко використовуються також у діяльності Конституційного суду України, знайшовши відображення у більш як третині його рішень. У справах щодо офіційного тлумачення положень Конституції України та законів за зверненнями громадян близько 60 відсотків рішень Конституційного суду містять посилання на міжнародно-правові акти, їх окремі положення. Включення до національної системи права міжнародних договорів України збільшує кількість принципів і норм, якими врегульовані конституційно-правові відносини у таких галузях, як права і свободи людини і громадянина, громадянство, статус апатридів, біженців, національні меншини, мови національних меншин, місцеве самоврядування, форми безпосереднього волевиявлення. Серед міжнародних договорів України — джерел конституційного права — домінують багатосторонні договори (конвенції), створені у рамках таких міжнародних організацій, як ООН та Рада Європи, а також двосторонні договори (угоди) з питань громадянства. За умов посилення ролі міжнародних договорів як регулятора національних конституційних правовідносин на державу покладено обов'язок гарантування суверенітету українського народу шляхом укладання міжнародних договорів, які б відповідали його інтересам. Закон 2004 закріплює положення, що унеможливлюють прийняття міжнародних договорів України, які б обмежували суверенітет українського народу, шкодили б національним інтересам, вносили дисбаланс у правову систему, стрижнем якої є Конституція.

Літ.: Закон України «Про міжнародні договори України» // Відомості Верховної Ради України, 2004, 10 грудня, № 50; Буткевич В. Г. Соотношение внутригосударственного и международного права. — К., 1980; Буткевич В. Г., Мицик В. В., Задорожній О. В. Міжнародне право. Основи теорії / Ред. В. Г. Буткевич. — К., 2002.

О. М. Горенко, А. Ю. Мартинов.