Україна в міжнародних відносинах/2/Жовтневий переворот у Петрограді 1917

◀ Жовнинська битва 1662

Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 2 під ред. Миколи Варварцева Жовтневий переворот у Петрограді 1917

Жовтоводська битва 1648 ▶

Київ: Інститут історії України НАН України, 2010

ЖОВТНЕВИЙ ПЕРЕВОРОТ У ПЕТРОГРАДІ 1917 — державний переворот у Росії (в історіографії вживається також назва: Жовтнева революція). Відбувся 7 листопада (25 жовтня) 1917. Тимчасовий уряд, що перебував у столиці держави Петрограді (нині Санкт-Петербург), було заарештовано, а центральну владу перебрали на себе лідери більшовиків. У зверненні «До громадян Росії» Військово-революційний комітет (штаб повстання) декларував демократичний мир, скасування поміщицького землеволодіння, встановлення робітничого контролю над виробництвом, утворення Радянського уряду. Другий Всеросійський з'їзд Рад 1917, який відбувся 7–9 листопада (25–27 жовтня), ухвалив рішення про перехід влади до рад, прийняв Декрет про мир і Декрет про землю, сформував новий уряд — Раду народних комісарів на чолі з В. Леніним, обрав Всеросійський Центральний виконавчий комітет. Україну на з'їзді репрезентували 140 делегатів.

15(02) листопада новий уряд Росії проголосив Декларацію прав народів Росії, у якій виклав основні положення національної політики радянської влади: рівність і суверенність народів Росії, право на вільне самовизначення аж до відокремлення й утворення незалежних держав.

Звістка про ці події швидко досягла України. Однак лише в окремих містах Донбасу та Криворіжжя влада перейшла до рад.

У Києві надвечір 7 листопада (25 жовтня) представниками різних партій було створено Крайовий комітет оборони революції, що підпорядковувався Українській Центральній Раді (УЦР). 9 листопада (27 жовтня) представники київських рад фабрично-заводських комітетів і профспілок обрали військовий революційний комітет у складі І. Крейсберга, Л. Пятакова, Я. Гамарника, Г. Пятакова та ін. Він не схвалив позицію УЦР. Того ж дня УЦР прийняла резолюцію про владу, в якій негативно поставилася до перевороту в Петрограді й проголосила перехід владних повноважень до всієї революційної демократії, а не лише до рад. Це відштовхувало від УЦР більшовиків. Водночас штаб Київського військового округу (КВО), який очолював війська, вірні Тимчасовому урядові, не визнав Крайовий комітет оборони революції і більшовицький ревком. 10 листопада (28 жовтня) Крайовий комітет було заарештовано, але того ж дня його функції перебрав на себе Генеральний секретаріат УЦР. Більшовицьке повстання в Києві, розпочате новим ревкомом (А. Іванов, В. Затонський та ін.) проти військ КВО, закінчилося тим, що представницька узгоджувальна комісія постановила вивести війська, викликані командуванням КВО, і демократизувати його штаб. Юнкери й донські козаки під командуванням ген. Квецинського залишили Київ. Командувати КВО став підполковник Павленко. Відновлений більшовицький ревком не претендував на владу. 12 листопада (30 жовтня) УЦР заслухала доповідь М. Грушевського про проект Конституції України, яка передбачала встановлення федеративних зв'язків України з Радянською Росією. Компетенція Генерального секретаріату поширювалася на Катеринославську, Харківську, Херсонську, Таврійську (без Криму), Холмську, частково Курську та Воронезьку губернії. На об'єднаному засіданні рад робітничих і солдатських депутатів Києва УЦР було визнано крайовою владою. На цей час УЦР була найвпливовішою політичною силою в Україні. Навколо неї гуртувалися революційно-демократичні організації, які репрезентували інтереси не тільки українського населення, а й інших національностей: росіян, євреїв тощо.

20 (07) листопада проголошено III Універсал УЦР, який декларував утворення Української Народної Республіки, запроваджував демократичні свободи, окреслював державні кордони та принципи українсько–російських зв'язків на засадах федерації. Цим актом було заманіфестовано відродження української національної державності.

Жовтневі події в Петрограді призвели до політичної дезінтеграції колишньої Російської імперії. Білоруська рада виступила проти більшовицького перевороту, підтримавши Комітет порятунку батьківщини й революції. На Кавказі виник уряд Гірської республіки, а в грудні — Тимчасовий Гірсько– Дагестанський уряд. У той час було проголошено автономію Сибіру (загальносибірським з'їздом у м. Томську) та Алаш-Ординську автономію (загальноказахським з'їздом). У листопаді татарські Національні збори проголосили державне утворення — Урало–Волзькі штати. Крайові уряди виникли також на Кубані, Дону, в Криму.

Тоді ж відбулися вибори до Всеросійських Установчих зборів, які готувалися ще Тимчасовим урядом. Результати голосування в Україні засвідчили незаперечну перевагу політичних сил УЦР: 77% голосів здобула Українська соціал–демократична робітнича партія, а 10% — більшовики (у 2,5 раза менше, ніж у цілому по Росії). У зросійщених містах РСДРП(б) дістала більшу підтримку (у Катеринославі, нині Дніпропетровськ — 26,4%, Одесі — 28,6 %, Харкові — 27,8 %, а в гарнізонах цих міст відповідно — 53,4, 19,6, 44,9 %).

Після проголошення III Універсалу УЦР активізувалася підготовка до виборів в Українські Установчі збори. УЦР затвердила Головну в справах виборів до Українських Установчих зборів комісію, а також Закон про вибори.

Водночас діячі УЦР спрямовували свої зусилля на творення нової федерації народів у складі демократичної Росії, яку мали складати Молдова, Крим, Кубань, Всевелике Військо Донське, Башкортостан, Сибір і Кавказ.

УЦР фактично ігнорувала декрети РНК Радянської Росії. Усупереч ленінському гаслу самочинного припинення війни солдатами й офіцерами, 22(09) листопада Генеральний секретаріат прийняв рішення про необхідність припинення війни і початок переговорів. До того часу наказувалося тримати фронт. 6 грудня (23 листопада) було ухвалено об'єднати Південно-Західний фронт і Румунський фронт в один — Український фронт, і того ж дня було укладено перемир'я. Генеральний секретар з військових справ С. Петлюра наказав усім українським частинам прибути в Україну і стати під командування Українського фронту. РНК Росії усіляко перешкоджала цьому. У відповідь на ці дії більшовицького уряду за розпорядженням УЦР 13 грудня (30 листопада) з Києва було виведено розпропаговані більшовиками військові частини. Відтак Раднарком надіслав УЦР ультиматум, в якому вона не визнавалася легітимною, а її заходи кваліфікувалися як контрреволюційні. 18 (05) грудня український уряд своєю чергою надіслав відповідь Раднаркому, в якій відкидав звинувачення і вказував на непослідовність більшовицького уряду.

17(04) грудня 1917 у Києві розпочав роботу з'їзд представників селянства, робітників, військових. Більшовики, опинившись у меншості, переїхали до Харкова, де на своєму з'їзді 24–25 (11–12) грудня проголосили встановлення радянської влади в Україні, що спричинило першу війну між УНР і РСФРР 1917–1918.

Літ.: Сарычев А. Г. Октябрьская революция в России и первые шаги Советской власти (октябрь 1917 — весна 1918 гг.) — Воронеж, 2000; Милюков П. Н. История второй русской революции. — Минск, 2002; Кульчицький С. Терновий вінець 1917 року // Дзеркало тижня, 2001, № 44; Кульчицький С. Російська революція 1917 року: новий погляд // День, 2003, 4 жовтня; Рабинович А. Революция 1917 года в Петрограде. — М., 2003.

О. П. Реєнт.